Низка політиків намагається вписати процес у політичне русло за аналогією з формуванням громад. Але мапа від експертів давно є.

Якщо до лобіювання громад може бути явно виражений політичний і бізнесовий інтерес, то субрегіональний рівень має залишати байдужими політичні та бізнесові кола. Районних рад там не передбачається в ідеалі вже з 2021 року, але навіть якщо апологети неофеодалізму зможуть законсервувати їх на певний період, то без повноважень, а відповідно, і коштів у бюджеті.

Лобіювання створення додаткових, понад розумну кількість, органів виконавчої влади, в тому числі районних державних адміністрацій, може зіграти поганий жарт з політиками, які це лобіювали, оскільки бюрократію не люблять ні бізнес, ні виборці. Що, до речі, засвідчують результати підтримки пропозиції зменшити кількість народних депутатів до кількості партій, які пройшли виборчий бар’єр, попри безглуздість і катастрофічність такого рішення для розвитку парламентаризму.

От тільки що означає “розумна кількість”? Очевидно, що формування нових районів має спиратися на певну філософію, виходячи з місії органів влади на цьому рівні. Таку методологію розроблено та опубліковано на сайті Мінрегіону, але не затверджено урядом.

Тобто фактично чіткої позиції з боку виконавчої влади немає, що з огляду на те, як легко в нас змінюються уряди і міністри, можна зрозуміти, — важко в таких обставинах урядовцям брати на себе відповідальність. Її хочуть розділити з народними депутатами, які інколи просто діють за принципом “хай воно буде, може, знадобиться”. Тому ручний режим і ризики.

Між тим великих дискрецій, як у випадку з громадами, немає — методологія формування районів ґрунтується на чіткій місії — забезпечення ефективної виконавчої влади. Певна аналогія з громадами тут усе-таки є: якщо громади розвантажують райони, перебираючи на себе їх самоврядні повноваження, то нові райони повинні розвантажити обласний рівень, забравши на себе левову частку повноважень територіальних органів центральних органів виконавчої влади (далі — ТО ЦОВВ).

Необхідність ефективності диктує особливі вимоги до адміністративних центрів, які мають стати привабливими для життя кваліфікованої адміністративної та секторальної еліти.

І об’єктивно у формуванні хоч і меншої кількості, але спроможних органів управління зацікавлені саме обласні керівники облдержадміністрацій та обласних галузевих управлінь, — нікому не хочеться виконувати роботу за недолугих працівників на місцях.

Краще зосередитися на специфічних чи складних завданнях, до яких, як правило, руки не доходять. ОДА зможе повністю розкрити свій інтелектуальний потенціал у проєктах регіонального розвитку з огляду на досить пристойні обсяги коштів, закріплених за обласними бюджетами. І якщо районні державні адміністрації, особливо за відсутності районних рад, більше будуть схожі на префектури, передбачені проєктами змін до Конституції, то обласні — на виконавчі органи обласних рад. Така практика прискорить політичне сприйняття владних конструкцій і полегшить їх закріплення в Основному Законі.

Однак повернімося до субрегіонального рівня. Нижче подається результат моделювання відповідно до згаданої Методики адміністративних центрів нових районів і деякі зауваження щодо альтернативних пропозицій. Межі таких районів встановити досить просто по зовнішній межі громад, які входять до таких районів і перелік яких, швидше за все, буде в законі про формування таких районів. Можливо, за винятком Криму, де Перспективний план формування громад наразі важко розробити через технічні, політичні та часові обмеження.

Тернопільська область. Тернопіль, Чортків, Кременець.

Хоча останній має менше за необхідні 50 тисяч жителів і розташований у зоні відповідальності обласного центру, однак така тріада в історичному, політичному, географічному та ментальному плані є збалансованою. Включення ще одного центру розіб’є цей баланс без надання політичних дивідендів ініціаторам такої пропозиції.

Звичайно, політичне рішення не завжди буває раціональним. Однак з огляду на місію субрегіонального рівня помилки чи амбіції політиків можуть дорого коштувати державі. І повернення системи до рівноважного стану може тривати досить довго. Краще одразу приймати зважені логічні рішення — потрібно якнайшвидше зшивати країну.

Нових районів за методикою повинно бути до сотні. Створення додаткових районів означатиме, що політикум не усвідомлює своєї відповідальності.

Юрій Ганущак, ZN.UA