“Шахтар” – “Інгулець” : 4:0

Різні фінали бачив у своїй історії Кубок України. Бувало, топ-клубам протистояли суперники на кшталт “Нива” (Вінниця), “Кривбас”, “Металург” із Запоріжжя (де вони тепер…), однак щоб у вирішальному двобої зустрічалися представники різних ліг – таке трапилося вперше. Хтось скаже, що в цьому й полягає “родзинка” кубкового турніру, який дає шанс, образно кажучи, дворняжці вкусити породистого дога. Шанс, звісно, дає, але…. порадіємо за президента “Інгульця” Олександра Поворознюка: у нього є всі підстави залишитися при своєму розумі. Адже незадовго до фіналу шеф команди з смт Петрове, перебуваючи, мабуть, в полоні емоцій, заявив дослівно таке: “Якщо ми виграємо Кубок, боюся, зійду з розуму від щастя”. Що ж, тепер ментальному здоров’ю пана президента вже нічого не загрожує – матч пройшов так, як і передрікали більшість авторитетних у футболі людей. Ось їхні думки перед грою:

Мирон Маркевич: “Поважаю “Інгулець”, але не думаю, що у “Шахтаря” взагалі будуть якісь проблеми в цьому матчі”;

Йожеф Сабо: “Не вірю, що команда першої ліги зможе обіграти “Шахтар”… Повинно статися щось неймовірне, щоб “Інгулець” переміг”.

Анатолій Дем’яненко: “Побутує думка, що в футболі можливо все, але – лише не в даному випадку”.

Слід, звичайно, пам’ятати, що всі ці розклади і прикидки – для нашого, внутрішнього, українського вжитку. На міжнародній арені вони останнім часом поганенько “конвертуються”. Уявіть на місці “Інгульця” ну, хоча б “Челсі” чи “Боруссію” (ту, що з Дотрмунда) –  і тоді, не виключено, роль “жертовного ягняти” була б заздалегідь відведена саме улюбленому дітищу Р.Ахметова. Все, як відомо, пізнається в порівнянні…

Що залишалося робити і говорити потенційним “лузерам” кубкового фіналу? Готуватися до гри і вустами їхнього тренера Сергія Лавриненка висловлювати сподівання, що “хлопці повністю  викладуться на полі”.

В деяких звітах, коли хід гри був не таким, як прогнозувалося (або ж несподівано мінявся після перерви), доводилося розвертатися у тональності репортажу на 180 градусів. У цьому матчі до цього вдаватися не довелося. Протримавшись більшу частину першого тайму, “Інгулець” на 28 хвилині таки пропустив після невдалого удару Тайсона, що обернувся несподівано вдалим пасом на його співвітчизника Тете. Від того моменту і до закінчення першої половини гри передбачення “їм досить буде пропустити перший гол і все – пиши пропало” справджувалося сповна. Той же Тете через 10 хвилин і Мораес – на 45-й довели рахунок до прогнозованого деякими спортивними сайтами. Зізнаюся, подумалося тоді: добре, що “Інгулець” таки не стрибне значно вище власного зросту і не представлятиме Україну в Лізі Європи. Якщо не надто багато чекаєш там від “Олександрії” чи “Зорі”, то легко уявити, яких висот сягнув би в турнірі “Інгулець”…

Другий тайм минув у атмосфері, яку можна охарактеризувати відомим “Одні не хочуть, інші – не можуть”. Його трохи млявий перебіг був прикрашений голом-красенем ізраїльського  новобранця “Шахтаря” Соломона. І він, і автор “дубля” Тете, бралися, звісно на перспективу серйозних поєдинків у Лізі чемпіонів. Тому судити про їхній рівень за матчем, що мав майже тренувальний характер, навряд чи доцільно. Нехай він і мав гучний статус фіналу Кубку країни…

Ігор Дуда