Наш народ вже віддавна звик: як тільки в суспільстві виникає якесь збурення, треба про всяк випадок запасатися найнеобхіднішим: сіллю, сірниками, милом…

Так повелося  до, під час і після воєн; так само ота соціальна генетика, серцевиною якої є постійне очікування найгіршого,  спрацьовує і сьогодні.

Про ажіотажний попит на продукти харчування, що переходить у повальне “змітання” усіляких круп, макаронів та іншої поживи, за допомогою якої наш схильний до поширення чуток і пов’язаних з ними панічних настроїв люд сподівається пережити коронавірусну “смуту”, впродовж тижня довелося чути не раз. Обивателі, не схильні вірити обіцянкам і запевненням держави, в цю пору керуються, вочевидь, не зовсім безпідставним правилом: “Не подбаєш сам про себе (в тому числі й не запасешся, про всяк випадок, найнеобхіднішими продуктами) – пропадеш”.

Сьогодні ж, зайшовши у супермаркет неподалік, на власні очі побачив те, про що досі лише читав на сайтах. На полицях, де ще недавно було повнісінько упаковок з сіллю,  гречаною,  пшеничною, рисовою, манною крупами, макаронами – величезні “лисини”, які чи то нічим заповнювати, чи з якихось міркувань адміністрація не поспішає це робити. Це відродило давні спогади про пізній період горбачовської перебудови, коли магазини зяяли майже стерильною порожнечею в плані асортименту – якщо не вважати таким висохлу тюльку і кількох синюшних, погано общипаних курей, яких, здавалося, виводили не в інкубаторі, а в концтаборі. Нині  справа до цього наразі не дійшла, але… протримайся отой COVID-19 довше, ніж пророкують фахівці – важко передбачити, як воно буде… Також тішать око пусткою місця, де раніше був виставлений туалетний папір і серветки. Напівпорожні стоять стелажі з олією. Причому, трішки схожа на невеличку отару група, вочевидь, мешканців приміських сіл не завдавала собі клопоту взяти для складання покупок кошик чи візок, а перла пакети з крупами і банки з олією в руках, підтримуючи хто грудьми, а хто – животом. Ці зосередилися на тому, що можна насипати в баняк, не забиваючи собі голови туалетним папером – можливо, як і колись давно, віддають сентиментальну перевагу газетам.

Ми з дружиною легенько підсміювалися над цією “кампанією із оптової закупівлі”, аж поки вона, піддавшись загальному настрою, теж поклала до кошика декілька упаковок зі  спагетті – хто його знає, що там буде далі…

Ігор Дуда