Від любові до ненависті в багатьох випадках, як відомо – лише один крок. Можливі й проміжні стадії: симпатія може поступово перерости в антипатію, довіра  обернутися недовірою різного ступеню і т. д. Це притаманно міжособистісним стосункам людей, цим же нерідко характеризуються і відносини між державами.

Саме цього дня 40 років тому, 20 січня 1980 р., президент США Джіммі Картер оголосив про бойкот Олімпіади, яка того літа мала відбутися у Москві. І тим самим нажив непримиренного ворога в особі генсека КПРС Леоніда Брежнєва, який у своїй сентиментальній манері поривався за пів року до того цілуватися з ним “в засос” під час підписання договору ОСО-2 у Відні. Зробив це “друг Джіммі” через вельми вагому причину: менш як за місяць до того Радянський Союз своїм “обмеженим контингентом військ”, який опісля розрісся до величезної армії, вторгся в Афганістан. Пропагандистська машина  СРСР зображувала це як “інтернаціональну допомогу сусідній державі, на яку націлився світовий імперіалізм”. І займалися там радянські солдати, як зворушливо описували наші воєнні журналісти, виключно саджанням дерев і доставкою борошна для мирних жителів. З їхніх живописних розповідей могло скластися враження, що варто було у якоїсь афганки десь у горах початися переймам, як туди відразу ж споряджався цілий гуманітарний конвой  з продуктами, медиками а на додачу – ще й кіноустановкою для демонстрації документальних фільмів про казкове життя в СРСР, на які збирався дивитися поголовно весь кишлак… Західні ЗМІ описували і показували дещо інше, а до появи на сторінках журналу “Огонек” шокуючої “Спрятанной войны” Артема Боровика залишалися ще понад 8 років…

Загалом заклик США до бойкоту Олімпіади у Москві підтримали 65 держав. Відсутності деяких з них можна було і не помітити, але той факт, що на Іграх  не було традиційно сильних в літніх видах спорту США, Канади, ФРН, Японії, Туреччини, Південної Кореї, Китаю, заздалегідь знижувало їхній рівень. Окремі спортсмени з Великобританії, Франції приїхали на Ігри в індивідуальному порядку – з дозволу олімпійських комітетів своїх країн. Оці “окремо взяті”, які виступали під олімпійським прапором, а також досить солідна за складом команда Італії, що проігнорувала бойкот, здобули 19 золотих нагород і, увійшовши до  першої десятки медального заліку, частково врятували реноме Ігор, не давши їм перетворитися на фактичне змагання країн соціалістичної співдружності –  передусім СРСР, НДР і Куби. Символ Олімпіади – ведмежа “Міша” – зворушливо пустив сльозу в супроводі зовсім непоганої пісні А. Пахмутової. З огляду на події наступних чотирьох років це видається нині не лише виявом смутку за днями змагань і зустрічей, а й ніби невеселим передбаченням майбутніх подій. Можна було майже не сумніватися, що СРСР (а разом з ним – і майже всі “менші брати” з соцтабору, крім Румунію та Югославії) бойкотуватимуть літню Олімпіаду-1984 у Лос-Анджелесі. До того ж, міжнародна напруга за роки, що відокремлювали одна від одної дві Олімпіади, зовсім не ослабла, а Радянський Союз ще й в міру своїх зовсім не скромних сил підтримав її – 1 вересня 1983 р. збив південнокорейський Boeing 747 над Сахаліном…

Ігор Дуда