Давно відомо: зі столиці проблеми провінції бачаться в дещо інакшому світлі, ніж у самій провінції.

Відлуння матчу півфіналу Кубку України “Агробізнес” – “Динамо” – зайве свідчення цього. Якщо перед матчем у висловлюваннях керівництва міста і обласного футболу простежувалися нотки гордощів за виявлену довіру, то після гри та ще й з урахуванням того, що фінальний поєдинок за Кубок теж запланований у “файному” місті, вони якось, сказати б, притихли. І недаремно – відомий журналіст Ігор Циганик повідомив, що якщо Тернопіль не вирішить численні проблемні питання, то ризикує втратити право проводити фінал Кубку. “Дуже багато запитань до Тернополя після півфіналу – зазначив він, – повідомлялося, що буде 25% глядачів, а було набагато більше (це одразу кинулося у вічі з початком телетрансляції – І.Д.). Плюс – велика проблема з безпекою, немає місця для прес-конференцій. Там навіть турнікети не зчитують квитки. Можна було зайти на стадіон, передати свій квиток іншому, і він також зайде. Багато глядачів було взагалі без квитків… Після цього в АУФ замислилися, як вирішувати питання. Не можу гарантувати, що фінал відбудеться в Тернополі. В УАФ думають, як вирішити питання”.

Що сказати з цього приводу? Те, що в нас проголошується одне, а робиться інше – факт. Те, що в нас є писані закони, але часто в дію вступають неписані – теж факт. І що  наша мила громада (зрештою, як і деінде) може перетворюватися на некероване стадо – теж, на жаль, факт. Зрештою, те, що Мірча Луческу почував себе не надто затишно буквально за декілька метрів від недоброзичливців з Києва на трибунах – теж факт. Щоб уникнути звинувачень у суб’єктивності, наведу уривок з репортажу про матч журналістки Ірини Козюпи (принаймні, так підписується): “У таких містах, де всі один одного знають, працює своя схема. З ким не говорила, всі діставали запрошення на гру через знайомих чи знайомих своїх знайомих. Когось провели родичі, хтось скористався тиснявою перед матчем і так пройшов. Словом, хто дуже хотів, той знайшов можливість. І в підсумку, замість заявлених 3800 глядачів на трибунах був аншлаг. Все, як у добрі старі докоронавірусні часи… Важко на око визначити скільки саме було вболівальників, але візуально 15-тисячний стадіон заповнили тисяч на 10. А може і більше. Про соціальну дистанцію тут вже мова не йшла. Маски теж носили далеко не всі. Коли диктор попросив присутніх дотримуватися заходів безпеки, всі лише посміялися. І справді – як тут розсістися, якщо всі місця зайняті. До слова, температуру перед входом на стадіон теж ніхто не перевіряв”.

Втім, якщо послухати начальника управління в справах сім’ї, молодіжної політики і спорту міськради Миколу Крутя, то все постає далеко не в таких мінорних тонах. На його думку, проблем з організацією фіналу Кубку України  немає. А за підсумками півфінального матчу  УАФ направила на адресу Тернополя рекомендації з приводу деяких інфраструктурних моментів для належного проведення фіналу, і робота з їхнього виконання уже ведеться…

То звідки, все-таки, краще видно тернопільські проблеми: з Києва, чи тут, на місці?  Особисто я наразі можу лише довіритися власним очам і засвідчити слова І.Циганика:  “Повідомлялося, що буде 25% глядачів, а було набагато більше”. Чи, може, оті “гумові” 25% не належать до числа проблем? І з прохання диктора дотримуватися заходів безпеки справді можна лише посміятися?

Цікаво б простежити, чим обернеться цей щирий сміх…