Коли на війні гинуть наші військові, це боляче, це горе для їхніх рідних, побратимів. Горе є горе, але десь в глибині душі розумієш, що нічого не вдієш,  це – неодмінна складова професійного ризику, пов’язаного із протистоянням добре підготовленому, озброєному і понад усяку міру нахабному ворогові. Сьогодні – вони нас, завтра – ми їх. На війні – як на війні.

Коли ж серед білого дня реактивні снаряди раптом падають на жителів мирного міста, вбиваючи і калічачи ні в чому не винних людей, до війни ніяк не причетних – це якось не зовсім вкладається у голові. Однак саме сьогодні – сумна річниця такої події. П’ять років тому, 24 січня 2015 р.,  російсько-“ДНР”-івські терористи (саме як теракт кваліфікувала те, що сталося, прокуратура Донецької області) здійснили три ракетних обстріли житлових кварталів Маріуполя. Внаслідок цього загинуло 29 людей (серед них і діти), ще 93 отримали поранення. Крім цього, було завдано значної шкоди інфраструктурі міста. Цей акт неприхованого бандитизму засвідчив, що сепаратисти та їхні російські “куратори” не зупиняться перед жодним злочином і з готовністю наплюють “с высокой колокольни” на всі положення міжнародних конвенцій, у яких йдеться про захист мирного населення під час бойових дій. Про заздалегідь спланований обстріл свідчив і той факт, що того ж вечора правоохоронці затримали коригувальника вогню. Зовсім безкарно ця вилазка для терористів не минула – українська артилерія, як повідомив тодішній міністр оборони Степан Полторак, знищила 4 установки “Град” із 6-ти, з яких здійснювався обстріл Маріуполя.

“Вуха” військово-бандитського керівництва ДНР буквально стирчали з-за цього злочину, і моніторингова місія ОБСЄ у своїй доповіді солідаризувалася з українською стороною й повідомила, що обстріл було проведено з реактивних систем залпового вогню “Град” і “Ураган” з території, підконтрольної ДНР. Аналогічних висновків дійшли й експерти Human Rights Watch, які обстежили місце злочину.

А що ж супротивна сторона? Почути про будь-яку участь у цьому злочині росіян від них самих не доводилося – пояснення “их там нет” вже в ту пору стало універсальним, придатним для вжитку в багатьох випадках і призначеним як для вух своїх співвітчизників, так і для західних політичних організацій та діячів. Хоча українські спецслужби зафіксували перетин російськими ракетними дивізіонами кордону з РФ аж до їхнього виїзду на місця, звідки велася стрільба по Маріуполю. За результатами обстрілу сімох російських військових і чотирьох бойовиків з “ЛДНР” повідомлено (цікаво, як?) про підозру і вони оголошені в розшук, в тому числі й через Інтерпол. Однак… сподіватися на те, що найближчим часом справедливість торжествуватиме, і всі винні в цьому і в багатьох інших злочинах на території України відчують під собою тверду лаву підсудних у Гаазі навряд чи доводиться – міжнародне право, яке було таким оперативним і рішучим щодо ряду військуових і політичних діячів екс-Югославії, у випадку з Росією нерідко знизує плечима. І його пояснення схожі на ті, що давало керівництво України після недавнього трагічного випадку із збитим “Боїнгом” ( “Іран – складна країна”). Недаремно ж самі російські класики говорили, що “умом Россию не понять”. У психіатрії для подібних випадків передбачена гамівна сорочка. Тільки хто ж візьметься зав’язати її рукави за спиною кремлівських правителів – точнісінько як їхньому далекому пращуру Івану Грозному в комедії про те, як він змінював професію?

Ігор Дуда