Рівно 50 років  тому, 19 листопада 1969 р. під час футбольного матчу на першість одного з бразильських штатів у ворота однієї з команд був призначений (цілком справедливо) 11-метровий штрафний удар.

В той момент уся Бразилія затамувала подих. До позначки підійшов гравець, у метриці й у паспорті якого було   записане доволі довге (як це прийнято в Латинській Америці) ім’я – Едсон Арантес ду Насіменту. Однак уся Бразилія і весь зачарований його грою світ вже давно називали його значно коротше – Пеле. Стисло, зрозуміло і – як знак найвищої футбольної якості.

Пенальті, який він мав пробити того дня, не був звичайним. Доля розпорядилася так (а скрупульозні футбольні статистики точно підрахували), що до матчу між “Сантосом” (за який виступав Пеле) і його затятим суперником “Васку да Гама” на славнозвісному стадіоні “Маракана” в бомбардирському активі 29-річного Пеле було … 999 м’ячів. Ювілейний, тисячний від нього очікували ще в кількох попередніх матчах, але все якось не складалося: то захисник виб’є м’яч з самої лінії воріт, то його колега по амплуа візьме та й випередить на якусь мить Пеле і… вразить власні ворота, то голкіпер виявить дивовижну реакцію, то м’яч прийме на себе поперечина… Та цього разу завадити вже не могло ніщо. Повна зосередженість, свисток арбітра, короткий розбіг і – ще один свисток, який ніби сповістив на весь світ, що “Король футболу” забив свій 1000-й гол. Можна лише уявити, що творилося тоді на “Маракані”. Принаймні, спокійно дістати м’яч із сітки воріт Пеле вже не вдалося…

Через рік він став 3-разовим чемпіоном світу – єдиний футболіст планети, який досягав цього успіху як гравець. Його буде визнано найкращим футболістом ХХ століття – можливо, на невдоволення аргентинця  Марадони, який теж (не зовсім безпідставно) претендував на такий неофіційний титул, однак прокладав собі шлях до нього за допомогою футбольного шахрайства у вигляді “божої руки” і, крім цього, полюбляв підтримати власні душевні сили кокаїном. Пеле ж завжди слугував зразком справді професійного ставлення до справи. “Невже ви ніколи не вживали спиртне? – запитав його колись один англійський журналіст, коли вони примостилися за столиком у барі, маючи перед собою лише по склянці “оранжаду”. До цього їм довелося  спекатись набридливої уваги завсідників отого елітного бару на одному зі стадіонів, майже кожен з яких бажав “цокнутися” з Пеле склянкою з чимось міцнішим за апельсиновий напій.

“Іноді доводиться – усміхнувшись, відповів Пеле, – але – не там, де футбол. А то побачать молоді гравці й вирішать: ага, якщо Пеле можна, то й мені також”.

Отака його життєва позиція, напевно, не менш важлива, ніж тисяча “з гаком” забитих м’ячів…

Ігор Дуда