Станиця Луганська, Кримське, Лутугіно, Сокольники, Мирна Долина, Лисичанськ та інші бойові точки в зоні АТО пройшли за вісім ротацій бійці спецбатальйону «Тернопіль».
Слава Богу, кожного разу захисники поверталися додому без втрат. Бійці вірять, що так буде й надалі, бо мають за оберіг напис на шевронах «З нами Бог. З нами Україна». Повідомили у СЗГ УМВС в Тернопільській області.
– Боже провидіння опікується нами, – розповідає комбат Володимир Катрук. – Якби ви тільки знали, з яких небезпечних ситуацій моїм бійцям доводилося виходити неушкодженими, зрозуміли б, що маю на увазі.
З серпня минулого року й донині щомісячно п’ятдесят бійців спецбатальйону їдуть в зону АТО. Їхнє місце дислокації – Лисичанськ Луганської області. Проте місцем служби стає той населений пункт, де потрібна їхня допомога.
– Першим нашим завданням стала зачистка населеного пункту Станиця Луганська . У серпні минулого року селище було звільнене від бойовиків, і нам разом з добровольцями батальйону «Львів» довелося попрацювати, аби за плечима славнозвісного блокпоста «Сталінград», було, так би мовити, чисто. Тоді ми й пройшли перше бойове хрещення під градами та мінометними обстрілами. Без втрат та поранень, – згадує Володимир Катрук.
Цілими й неушкодженими батальйонівці повернулися зі спецоперації розблокування 31 блокпоста. У жовтні минулого року , після так званих лнрівських та днрівських виборів, коли ворог наступав вглиб уже звільнених територій, в оточення були взяті передові блокпости українських захисників.
– Разом з групами батальйонів «Чернігів», «Львів», «Золоті ворота», спецпідрозділом «Ягуар», луганськими спецназівцями та за підтримки 80-ої аеромобільної бригади ми повинні були розблокувати 31 блокпост, аби дати можливість вивезти звідти поранених та вбитих, – розповідає Володимир Катрук. – Нині це вже не секрет, що вдалася наша команда до так званої тактичної хитрощі – відволікти на себе вогонь. Привернути увагу противника нам вдалося, щоправда, ціною людських життів. Загинули дев’ятеро спецпризначенців, восьмеро зазнали травм. Ми йшли слідом за ними, та жодного з нас ворожа куля не зачепила.
В опіку вищих сил батальйонівці вірять твердо. Якщо не дивом, то як назвати випадок, що стався у березні цього року. Цей день бійці батальйону називають другим днем народженням кожного, хто потрапив під кулеметний та автоматний обстріл на окраїні Лисичанська. Їх обстріляли з двадцяти-двадцяти п’яти метрів. Та кулі від тернопільчан наче рукою відводило. Декількома днями пізніше мішенню терористів став боєць Степан Паскарик. Комбат каже, що по товаришеві здійснили 46 вистрілів з кулемета, згодом хлопці вирахували це за допомогою стріляних гільз, та на колишньому співробітнику міліції – жодної подряпини.
Кулі оминули. На жаль, не оминула підступність тих, хто вдавав привітність до наших бійців. Комбат не поспішає робити висновки у прикрій історії, що трапилася з тим же бійцем Степаном Паскариком, але припускає, що побратима могли отруїти місцеві.
– Були спроби передати нам м’ясо, молоко. Не можу остаточно стверджувати так це чи ні, проте Степан потрапив до госпіталю у важкому стані з діагнозом – отруєння. Нині столичні медики борються за його життя.
Вболівають за товариша всі бійці батальйону. Бо за час, відколи пліч-о-пліч стали до спільної справи – захисту Вітчизни, стерлися між ними всі розбіжності та особистісні переконання. Зі слів командира батальйону, щойно йому запропонували очолити тернопільських добровольців, дуже хвилювався, як знаходитимуть спільну мову вчорашні міліціонери, майданівці, активісти, люди, які ніколи раніше не тримали у руках зброї. Але об’єднуючою силою стала спільна мета – мир в Україні.
– Служить у нашому батальйоні юнак зі Збаража – Ілля Мельник,- розповідає Володимир Катрук. – Медик за освітою, коли вперше під час вишколу взяв до рук автомат, здавалося, ніколи не звикнеться з ним. Ви б побачили яким бійцем і справжнім професіоналом-фельдшером виріс він на наших очах! І автомат за спиною, і аптечка в руках. Допомагає не тільки своїм. В Станиці Луганській рятував поранених сепаратистів. Людина з Великим Серцем!
Володимир Катрук із задоволенням розповідає про бійців свого батальйону. І про відчайдуху Анатолія Косенюка, котрий попри ризик таки вивісив у Золотому Попаснянського району український прапор, і про Романа Гладиша , котрого, як і багатьох вважає своєю опорою. Про Ігоря Левицького, Петра Ващука, Олександра Куцевича, Михайла Валяша, Володимира Карпика, багатьох інших. Та життєва історія самого комбата теж варта уваги. Одинадцять років він віддав армійській службі. Спочатку – військово-десантним військам, відтак – Національній гвардії України. Коли 2000 року військове формування перейшло у підпорядкування внутрішніх військ, батальйон, командиром роти спецпризначення якого був Володимир Катрук, розформували. Капітан гвардії залишився поза службою. Різним у житті займався, а навесні минулого року таки переконав себе, що мусить повернутися до військового ремесла.
– Командиром не планував бути. На цю посаду була інша кандидатура – полковник Ярослав Кравчук. На жаль, стан здоров’я не дозволив учасникові бойових дій на Кавказі та в Афганістані очолити добровольчий батальйон, відтак керівництво обласного управління звернулося до мене. Можливо б і відмовився, проте трагічний випадок, що стався з моїм давнім товаришем Сергієм Кульчицьким, який разом з чотирнадцятьма військовими загинули поблизу Слов’янська – сепаратисти збили літак МІ-8, спонукали мене прийняти пропозицію.
Нині капітан разом зі своїм батальйоном віддано несуть службу на бойових рубежах сходу, охороняють правопорядок у рідному Тернополі. Зичимо їм зі всіх своїх бойових та цивільних завдань повертатися живими та неушкодженими. З ними ж бо Бог, з ними ж бо Україна!
Loading ...