Оцю обіцянку навряд чи ми забудемо:

“Весна прийде – саджати будемо”

І за підтекстом все здавалось зрозумілим –

Нова команда скоро візьметься за діло,

Бо ж обіцяла вичистити Авгієві стайні

Хотілось вірити, що ці слова – цілком реальні.

Бо як ти не вертися й не крутися –

Без цих “посадок” нам ніяк не обійтися,

Бо як лише відчує слабину мерзота –

Одразу тягне все собі до рота,

А він у неї ненажерливий, стозубий

І обіцяє не прогрес, а лише згубу

Та ось весна минула і спекотне літо,

Але… не чути, щоб когось збиралися садити

“Нема ще уряду, – раніше всі казали,-

Нема і Ради, щоб закони там приймали”

Вже нині є і уряд, є і Рада,

І весь народ “саджання” бачить був би радий –

Кількох мерзотників за грати як запхати,

То інших страх людський чи Божий буде брати.

Але… ось осінь, можна перші підсумки підбити,

Та що підбити, як… забули “посадити”?

“То не біда – лунає з вуст всіх слуг народу, –

Озимину посіємо всім на догоду”

Ігор Дуда