Оцю обіцянку навряд чи ми забудемо:
“Весна прийде – саджати будемо”
І за підтекстом все здавалось зрозумілим –
Нова команда скоро візьметься за діло,
Бо ж обіцяла вичистити Авгієві стайні
Хотілось вірити, що ці слова – цілком реальні.
Бо як ти не вертися й не крутися –
Без цих “посадок” нам ніяк не обійтися,
Бо як лише відчує слабину мерзота –
Одразу тягне все собі до рота,
А він у неї ненажерливий, стозубий
І обіцяє не прогрес, а лише згубу
Та ось весна минула і спекотне літо,
Але… не чути, щоб когось збиралися садити
“Нема ще уряду, – раніше всі казали,-
Нема і Ради, щоб закони там приймали”
Вже нині є і уряд, є і Рада,
І весь народ “саджання” бачить був би радий –
Кількох мерзотників за грати як запхати,
То інших страх людський чи Божий буде брати.
Але… ось осінь, можна перші підсумки підбити,
Та що підбити, як… забули “посадити”?
“То не біда – лунає з вуст всіх слуг народу, –
Озимину посіємо всім на догоду”
Ігор Дуда