Я чув її не раз, ту пісню про одну-єдину

Із сонцем, що з імення світить – рідну Україну,

І серце гріє наче поклик журавля,

Але відчув по-справжньому сьогодні зранку,

Коли здригнулась ще на темному світанку

Від вибухів важких моя земля

Я враз відчув, що і єдина вона й рідна,

І що на неї пошесть поповзла негідна,

Щоб сплюндрувати і на свою віру навернуть,

Вона – цинічна і  убога і нездатна зрозуміти,

Що ми – господарі самі собі і нам своє робити,

Ми – українці, в цьому наша генетична суть

“Ми не Росія” – довелось гостям незваним нагадати,

А заразом – “вантаж двохсотий” їм додому відіслати,

Ви сподівались на прогулянку легеньку, “чуваки”?

Ось скоро матері заплачуть десь у Пскові чи у Курську,

А в ресторанах там на день чи два припинять грати “Мурку”

І запитають один в одного: “Зачем туда мы лезли, дураки?”

Ви думали, це Крим, коли вдалося все гладенько,

Коли присягу зрадили підленько

І перебігли на ваш бік з-під стягу синьо-жовтого щурі?

За вісім років стала іншою країна,

Вона свій шлях обрала власний і єдиний

І не бажає брати участь в чиїйсь грі,

І армія її, хоч і народжувалась в муках,

Все ж здатна нині твердо взяти зброю в руки

І міцно врізати нахабам по зубах,

І запалали в небі “Сушки” і гелікоптери,

І танки їх горять від “Джевелінів” наче зроблені з фанери

А ще народ ощириться – і мріям Путіна настане крах

Нехай ми недолугі в чомусь, і невмілі, і недосконалі,

Нехай корупція нас наша просто доконала,

Але – земля ця наша, це наш рідний дім,

І нам самим у бідах наших і проблемах розбиратись,

А якщо вже по допомогу й за порадою звертатись –

То не до того, хто пожежу залюбки влаштує в домі цім

Прийшли непрохані ви – тож непошановані підете,

Якщо кінець свій десь в Херсоні чи Поліссі не знайдете

Казав же недаремно хтось із давніх ваших ще князів:

Той, хто з мечем прийде до нас, той від меча загине,

Та жила й вічно буде жити Україна,

Як би від цього хтось в Кремлі зубами не скрипів

——————————————–

 Я чув її не раз, ту пісню про одну-єдину

Із сонцем, що з імення світить – рідну Україну,

І серце гріє наче поклик журавля,

Але відчув по-справжньому сьогодні зранку,

Коли здригнулась ще на темному світанку

Від вибухів важких моя земля

Я чув і знаю, ти таки  – одна-єдина

В моїм мовчанні і словах до тебе лину

Твій біль сьогодні – це мій власний біль,

І цей зв’язок не в силі розірвати

“калибры”, “грады”, “аллигаторы”, “атланты”

Це – головне, все решта – тлінь і цвіль