Ніби й нічого нового, але все одно боляче: Росія завдала чергового терористичного удару ракетами.

19 серпня сліпу лють нашого непримиренного ворога відчули на собі мешканці та гості й без того багатостраждального Чернігова. Внаслідок удару ракетою “Искандер” по будівлі місцевого драматичного театру, де проходила виставка виробників дронів, загинуло 7 осіб. Ще 144 людини отримали поранення різного ступеню тяжкості.

Можна, звісно, зосередитися передусім на емоційній стороні. Зокрема, зворушило викладене  Андрієм Ярмоленком інстаграмі відео прильоту ракети в центр його рідного міста. Просто жах: дівчина з фруктами в кошику хотіла зробити фото на фоні театру, аж тут просто на голову – російська ракета. “Тримайся рідненький” підписав Андрій і неважко здогадатися, який біль він відчуває…

Можна сказати словами Президента, що Росія завдала прицільного удару, адже добре знала, що українці в цей день святкують Преображення Господнє, і що в центрі українського міста буде багато людей. І що росіяни в черговий раз довели, що вони не люди, а терористи. Але…чи здатне це нині когось особливо здивувати чи вразити? Адже агресори вже давно й переконливо довели, що немає злочину – військового чи проти мирного населення – який вони не могли б скоїти. Так що ілюзій в цьому питанні бути не повинно зовсім. Отож, абстрагувавшись від емоційного аспекту, краще замислитися над іншим – менш трагічно-врочистим, але таким, що “має місце бути” в нашому повсякденні. А конкретно: чи не посприяли ми самі московитським терористам у здійсненні їхнього нелюдського задуму? По-перше, хоча конкретне місце проведення виставки дронів повідомили лише зареєстрованим перевіреним учасникам за лічені години до заходу, але анонс про нього був у відкритому доступі. “Ушлой” и “пронырливой” російській розвідці (цього в них не віднімеш – викрали ж свого часу в США секрет атомної бомби, який начебто зберігався за незліченною кількістю замків) можливо, не знадобилася й логарифмічна лінійка, щоб скласти докупи ряд непрямих доказів і – запустити отой фатальний для сімох чернігівчан “Искандер”. Маємо ми (цього в нас не віднімеш) погану, а за нинішніх умов – просто самовбивчу звичку полегшувати життя ворожим спецслужбам легковажними повідомленнями про будівництво на нашій території чи то заводів з виробництва дронів (і дивуємося, чому їх після цього раптом стає менше), чи заводів з виробництва шведських бойових машин. До того ж, не забуваймо про ще один фактор, на який звертають увагу в соцмережах: “Ніхто й не заїкнувся, що на другому році війни у нас ще сила силенна гнид та щурів, навіть на тих територіях, які максимально зачепила війна. Ось хто винний в тім, що росія максимально точно знищує місця розташування складів боєприпасів, аеродроми, військові об’єкти. І подія, що сьогодні сталася, тому підтвердження (щирі співчуття постражалим!) Мерзоту, яка це робить знищувати на місці при виявленні!!!”.

По-друге, не можна скидати з рахунку й сумнозвісну легковажність наших людей. Вона ріже очі під час повітряних тривог у Тернополі, але і в достатньо побитому війною й зовсім близькому від Росії Чернігові теж відчувається: повідомлялося, що як тільки в місті оголосили тривогу, роботу виставки дронів зупинили. Учасників кілька разів закликали піти в укриття, проте, на жаль, частина людей все одно вийшли на вулицю. І сталося те, що сталося. Люди ж , які пішли у сховище, не постраждали. На скільки разів треба помножити півтора року війни, щоб українці позбулися цієї безтурботності?

Все ж, повернімося до питання мимовільного сприяння агресорам непродуманим (у соцмережах можна зустріти гостріші визначення) анонсуванням подій чи будівництва військової інфраструктури. Думається, деяким нашим високим функціонерам незайве було б почепити в своїх модерних кабінетах плакати радянської пори, на яких пильна робітниця в червоній хустинці й з нахмуреними бровами суворо застерігає “Не болтай!”. І хоча заступниця Міністра оборони Ганна Маляр зазначає, що  “публічні заходи – це завжди ризик і лотерея, незалежно від того, оприлюднена про них інформація чи ні”, можна пригадати, як продуманим комплексом заходів засекречення і дезінформації союзникам навесні-влітку 1945 р. вдалося до кінця зберегти в таємниці від німців такий грандіозний публічний захід, як висадку величезної армії в Нормандії. Коли ж такі нагальні вимоги часу в нас ігноруються, отримуємо коментарі на кшталт:

“То для чого ще допомагати і рашці, і кротам- банально можна було якесь бомбосховище вибрати для зібрання, але ж гламуру захотілося. Чи вже забувся драмтеатр в Маріуполі?”;

“Так легковажно ставитися до всього… За 50 км рашка-белорашка, а тут виставка, та  ще й в усіх ЗМІ… Без слів”;

“Проводити виставку дронів у прифронтовому Чернігові під кордоном – то є цинічний злочин, навмисна підстава людей під ракети орків!”;

“В  першу чергу покарати бездарних організаторів..”.

З покаранням за подібне в нас наразі якось…не складається. Тому, як це не прикро, варто чекати, що “далі буде”. Ну, просто любимо ми – та й на ті ж самі граблі безліч разів, просто не можемо без  цього. Та для іронії зараз, мабуть, не найкращий час. Знову згадується щире й співчутливе “Тримайся рідненький” від Андрія Ярмоленка. Тримайтеся, наші рідні чернігівці. Тримайся, Україно. І – роби висновки.