Коли лежиш на дивані в напівсонному стані, та ще й добряче втомлений, та ще й при увімкнутому телевізорі, межа між отим самим сном і реальністю може непомітно стиратися. Щось подібне відбулося й зі мною. Отож, в якийсь момент мені здалося, що я перебуваю в…

“Тут панує зразковий порядок, а в самий розпал пандемії COVID-19 влада не вводила локдаун – свідомість громадян була просто бездоганною, і вони дисципліновано виконували всі рекомендації медиків та різних  протиепідеміологічних служб. Тому рівень захворюваності тут значно нижчий, ніж в інших країнах світу, які прийнято відносити до передових.

Тут нічого не крадуть – ви можете залишити в кафе дорогий айфон, сумочку і вийти на якийсь час у справах. А повернувшись, можете бути певними, що ваші речі будуть на місці.

Тут дбайливо і просто таки з любов’ю ставляться до навколишнього середовища і піклуються про те, щоб воно було не відразливим для органів відчуттів, а приємним і комфортним.

Всупереч усталеній думці, страви з собачатини в меню кафе і ресторанів   ви тут не зустрінете. Якщо її й споживають, то хіба що дуже консервативні й схильні до традиціоналізму люди старшого віку…”

Стоп! Що за чортівня, які ще страви з собачатини?! Я розплющив очі, захитав головою  й одразу зрозумів, що ота ідилія прийшла до мене в напівсні з телевізора, який саме розповідав про порядки і звичаї в Південній Кореї. Можна було б ще додати, що там регулярно і показово (щоб іншим не кортіло) прилаштовують у в’язницях під державною охороною президентів, які спокусилися на принади, що їх обіцяло їхнє службове становище. Вочевидь, це ще одна сторона давньої корейської мудрості: перебуваючи на горі, не забувай про те, що цілком можеш опинитися в самісінькому низу. Не забувай і поводь себе відповідно.

…А я вже ледь не  подумав, що все згадане відбувається у нас. Добре, що завели мову про оту собачатину – прийшов до тями і вже зовсім не занурився в ілюзорну і шкідливу нірвану…