Після того, як невеличкий стрес від побутової ситуації минає, психіка має властивість переключатися на філософські мотиви. Отже, про них.

Для чого в суспільстві існують правила? Для того, вочевидь, щоб люди їх дотримувалися. Це – консенсус між членами соціуму (принаймні тими з них, яких беззастережно можна назвати нормальними) щодо того, що можна, а що – не можна. І це, зрештою, полегшує життя (знову ж таки – в нормальному суспільстві), бо коли дотримуватися правил і норм закону, то менше людських трагедій і просто дрібних конфліктів.

Філософії, думаю, достатньо. Тепер – “гола” конкретика. Середа, 29 травня. 11.05. Зупинка громадського транспорту “Філармонія”. Заходжу в маршрутку №15 за номером, як пізніше зафіксував, ВО3677ВС. Простягаю водієві свою карту тернополянина, однак він лише відмахується від мене наче від мухи, мовляв, проходь, не затримуй. Все ж продовжую стояти з простягнутою дуже “файною картою”. Водій кривиться наче вкусив незрілий агрус, потім радше вихоплює в мене картку з руки, роздратовано проводить нею по валідатору і таким жде рвучким рухом чи то віддає, чи жбурляє її мені разом з талончиком. Можна було б, звичайно, не звертати увагу на такий вияв уваги до пасажира, однак манера неандертальця за кермом почала вже трохи дратувати.

– Ви зобов’язані видати талончик, наскільки мені відомо, – кажу, намагаючись зберегти нейтральну інтонацію в голосі.

– Я нічого не зобов’язаний, – негайно чую у відповідь.

Продовжувати дискусію бажання не маю й сідаю поруч з літньою жіночкою, яка з розумінням киває головою – очевидно чула цей коротенький діалог. Можна було б, з почуття пасажирської солідарності, поцікавитися, чи обдарував “шоферюга” її талончиком, але долаю цей миттєвий порив і сиджу мовчки. Зате тепер хотів би запитати в начальника управління транспорту, комунікацій та зв’язку міської ради Ігоря Мединського: Ігоре Григоровичу, сподіваюся ви інколи заглядаєте на місцеві сайти, отож  просвітіть, будь-ласка, мене, невігласа: маршрутка №15 (ВО3677ВС) – це незалежна і суверенна комунальна транспортна одиниця, яка ніким не контролюється, нікому не підзвітна і нікому “нічого не зобов’язана”? Чи її хамуватий водій – незамінний ас своєї справи, якого доводиться терпіти попри його вибрики?

Ви, звичайно, теж не зобов’язані відповідати мені особисто, однак, припускаю, я був далеко не єдиний пасажир цієї злощасної маршрутки, в якого цієї дощової середи виникли подібні запитання…

Ігор Дуда