Рівно рік тому, коли українці лише відчули на собі “принади” карантину і пов’язаних з ним обмежень і заборон у різних сферах (як вони виконувалися і дотримувалися нашим людом – то тема для окремої невеселої розмови), легковажно думалося: ну, та пандемія ненадовго, прийде літо, пригріє сонечко, випалить усю заразу – влітку можна буде безбоязно їздити куди завгодно.

Зовсім безбоязно не вийшло – можу послатися на власний досвід. У готелі в Туреччині діяв ряд надокучливих обмежень, а нехтування ними призводило до епізодичних дрібних конфліктів дисциплінованих відпочивальників з їх далеко не такими свідомими сусідами.

Минув рік – і  ми, образно кажучи, стоїмо біля того ж розбитого корита, в міцних обіймах тих же коронавірусних проблем,  а COVID-19, зібравши декілька мільйонів жертв по всьому світу, навіть не думає зупинятися на досягнутому і продовжує свою вбивчу для людства роботу. Засобів, так би мовити, прямої дії проти нікчемного і водночас всесильного мікроорганізму, наразі так і не винайдено, отож, на загальну думку фахівців, єдиним методом запобігання поширенню зарази є вакцинація. Після череди неув’язок, нестиковок, логістичних проблем, нападок з боку опозиційних політиків, міністерських пояснень і виправдань партія індійської вакцини таки була доставлена в Україну. Однак відразу ж з’ясувалося, що охочих випробувати на собі її животворний ефект відчутно бракує – доводиться демонстративно, на камеру, підставляти плече під шприц відомим діячам, в тому числі й нашого “файного” міста. Чи буде їхній приклад дієвим?  

Чомусь видається, що нинішня кампанія вакцинації, якщо відкинути зрозумілий острах обивателів перед не зовсім дослідженим засобом (до того ж – супроводжуваним численними чутками, що надходять з різних країн), чимось нагадує… нашу 30-літню наполегливу боротьбу з корупцією. Всі погоджуються, що вона – це зло, справжня ракова пухлина для суспільного організму. Всі одностайні в тому, що її треба викорінювати, та що там викорінювати – випікати розпеченим залізом. Але… в житті майже кожного є моменти, коли ота сама корупція (в різних її проявах і масштабах, зрозуміло) виявляється єдино можливим способом вирішити якесь більш-менш важливе питання. Зрозуміло, аналогія не може бути повною: у випадку з вакцинацією питання можна сформулювати так: “воно б і варто, але щось не дуже певна це справа – нехай спочатку вакцинуються інші, а я подивлюся”. З корупцією дещо інакше: “Так, це погано, але іноді іншого шляху просто немає”. Або ж дещо агресивніше: “Корупція?! Нє-є-є, то може бути  у сусідів, а не в нас! В нас усі святіші за Папу Римського!!!”.

Наслідки ж нехтування загрозливі в обох випадках: COVID-19 продовжує вбивати людей, а корупція продовжує руйнувати державу…