Оригінальна (куди вже оригінальніше!) і якась роботизовано-екзоскелетно-інопланетна скульптура на ім’я Мерилін Монро, що склала нещодавно товариство самотньому Івану Франку на його досі нероздільному постаменті, викликала, скажімо так, суперечливі відгуки громадськості.

Хтось розцінив цей  крик модернізму як паплюження пам’яті національного символу України, а комусь, можливо, явно не вистачало задертого вітром догори плаття і струнких ніжок американської кінодіви – саме в такому вигляді вона часто постає на фото… Мене ж цей вияв скульптурного креативу підштовхнув до спроби проникнути в думи Івана Яковича, дещо збентеженого несподіваним “підселенням”. Отже…

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Стоїть красуня біла й ніжна вся собою

І вітер їй сукенку задира…

Се ж ніби не сусідова Марина – ся пані зветься… як то… Мериліна

Стоїть і хтиві сльози витира.

Відкрив я очі й бачу обіч себе,

Яке то диво надіслало небо

А ж також, прецінь, зветься Мерилін –

Якась почвара чи то скручена із дроту,

Чи то з прутів з розібраного плоту,

Що поламав учора п’яний майстер Гринь

Я їй: “Дівчино, ти з горіха зерня”?

Чо ж твої ноги й лікті гострі як те терня?

Ти – коло мене, та хто скаже скоро:

Ти моя радість чи ти моє горе?”

Нараз оте, що Мериліною ся звало

Порухалось і тихо заспівало:

“Happy birthday, Ivan, Happy birthday, Ivan…”

Який до дідька, пані, Happy birthday!!??

У мене він у серпні, а не в вересні!

Так шо співайте ліпше деінде,

А я тут постою і почекаю,

Помрію трохи, в вуса пісню заспіваю

Може вже, скоро Уітні Х’юстон надійде?

Ігор Дуда