Час – близько 14.00. Місце дії – мікрорайон “Дружба”.

Проходячи повз ПК “Березіль” бачу, як поблизу його центрального входу бігає величенький псюра явно не кімнатної породи і з щелепами, що мимоволі викликають повагу. Якщо, звичайно, під нею можна розуміти цілком природний острах. Його господар – майже класичне втілення типажу “я-всіх-вас-бачив-на ….”, стоїть осторонь, однією рукою тримаючи пляшку пива а другою – приставлений до вуха мобільний телефон. Оскільки у мене вже не раз виникали суперечки і навіть конфлікти з отаким власниками чотириногих друзів, згадую, що теж маю в кишені мобільний і вирішую ним скористатися. Суто з журналістської цікавості. Телефоную за номером “102”, чую не позбавлений приємності жіночий голос і коротко повідомляю суть справи. При цьому сподівався, що реакція теж буде швидкою і оперативною. Майже свята наївність – в наступні хвилини відчув себе в ролі свідка, викликаного на допит. Мене запитали ім’я, по-батькові, прізвище, рік і дату народження, адресу, і, можливо, справа дійшла б і до розміру взуття, головного убору і шкідливих звичок, та я не витерпів і, можливо,трохи різкувато запитав, яке це має відношення до мого коротенького повідомлення. А ще додав, що за час, поки проводиться це “анкетування”, власник пса разом з ним уже встигне забратися з місця дії. У відповідь чую ображено-обурений голос: “Що, ви кричите?! Патрульна машина  вже їде!”. Відмикаю зв’язок і, щоб побачити на власні очі розв’язку, повертаюся до входу в “Березіль”. Величезний пес бігає майданчиком, як і раніше, почуваючи себе повноправним господарем. Його ж власний господар продовжує ліниво тягнути з пляшки пиво і патякати по “мобільнику”. Минає 10, 15 хвилин. Я вже починаю думати, що патрульні добираються не автівкою, а возом чи на санках. Ще декілька хвилин чекання. Спокій любителя пива і його вірного друга ніхто так і не потривожив, і вони двоє повільно прямують в напрямку одного з будинків.

Йду своєю дорогою, так і не дізнавшись: а) чи приїхала поліція? б) на чому вона приїхала?

Єдине, що точно знаю – вона таки береже мене. Можу будь-коли зателефонувати – і приємний голос поцікавиться і датою мого народження, і адресою, і, можливо, розміром взуття…