Ми з дружиною вже зібралися було виходити з помешкання, як раптом почули мелодійний сигнал її мобільного телефону. Відкривши пристрій, дружина здивовано промовила: “Якийсь київський номер…”.

Між тим, впевнений і добре поставлений жіночий голос доволі звучно – так, що і я міг чути – повідомив, що “на ваш рахунок надійшов переказ. Для уточнення деталей звертайтеся до оператора. Натисніть…”. Почувши це, дружина з усмішкою кивнула і відключила зв’язок. “Чергові аферисти – промовила опісля до мене, – щось давненько не було їх чути”.

Дружині (і мені разом з нею) пощастило – вона вже  достатньо наслухалася і начиталася розповідей про хитрощі телефонних “банківських” пройдисвітів. А заразом – і про численних легковірних співгромадян, які, попри постійні попередження і настанови правоохоронців, виявляють дивовижну властивість регулярно попадатися на вудочку спритників без надміру сумління, зате з надлишком “винахідливості”. А також, вочевидь, знання людської психології – адже відомо, що найлегше обдурити того, хто… сам хоче бути обдуреним. В даному випадку – того, хто ладен повірити в казку про несподіваний прибуток, можна сказати, “на халяву”. Оцю незнищенну рису нашого люду (не веду зараз мови про повідомлення на кшталт “ваш син скоїв аварію, терміново потрібні гроші” – це окрема тема) точно підмітили різномасті аферисти й вміло, тобто із зиском для себе, нею користуються. Чому їх, клятих, стільки розвелося? Вони, вочевидь, побічний продукт так званої свободи – адже недаремно батько китайських реформ Ден Сяопін казав, що коли ми відкриваємо вікно, щоб впустити свіже повітря, ми водночас впускаємо до кімнати й комарів. Тож, мабуть, найпевніший рецепт для перемовин з ними – не затягувати самі оті перемовини. Як це зробила моя дружина – від’єдналася, лише почувши чиюсь “дружню” інструкцію “натисніть…”.

А то натиснеш  з дурного розуму – а потім хапатимешся за голову…