Багато про що може думатися у святкову пору, і роздуми ці не завжди пов’язані з колядками і кутею…

Є у тваринному царстві цікава істота – хамелеон. Вона, як відомо, швидко змінює забарвлення залежно від навколишнього середовища. Безневинна тваринка і не підозрювала, що її назва стане узагальнюю­чою характеристикою цілого типу людських істот. Причому характеристикою, м’яко кажучи, не  надто схвальною…

Колишній директор передової школи 40 років тому регулярно відряджав учителів чергувати  біля церков на Різдво і Великдень, щоб учні, чого доброго, не відвідували богослужіння й не набралися релігійного “дурману” – майбутнім переконаним будівникам “розвиненого соціалізму” він був зовсім ні до чого. А ще суворо вимагав від педколективу залучати в період свят дітей до всіляких масових заходів з виховною (обов’язково!) атеїстичною тематикою.  Уже в період незалежності України він став одним з місцевих провідників виховання молодого покоління в патріотичному і християнському дусі – з шкільними лінійками у вишиванках, зі “співом “Боже великий єдиний”, святими отцями…

Я добре пам’ятаю, яким він був. Тепер з немалим подивом констатую, яким став. Тоді я вважав його, передусім, неперевершеним кар’єристом, схильним до “показухи”. Тієї ж думки дотримуюся, бачачи його нинішнього.

Колишній інструктор  комітету комсомолу, який за посадою був зобов’язаний доводити всім, що “релігія – це опіум народу”, нині розвернувся у своєму світогляді на 180 градусів і одягнув рясу духовної особи. Чи то давні гріхи не дають спокою, чи справдився відомий постулат про те, що крайнощі часто стикаються між собою.

Я не особливо брав до голови його настанови в пору молодості – не прислухався б до його проповідей і тепер. Не виключаю, що якби раптом (суто гіпотетично) у нас увійшов у моду іслам, він одразу ж заявив би, що вже давно придбав килимок для намазу. І що в Мекку все мріє здійснити паломництво і зробить це  за першої-ліпшої нагоди…

Колишній представник славної прокурорсько-суддівської касти ще раніше фабрикував справи, засуджуючи невинних і дбайливо вигороджуючи тих, хто мав змогу належно “віддячити”, раптом зробився щирим праведником і став закликати заблудлу отару “каятися і жити у святості”. Коли іноді доводилося чути або читати ту його ангельську патетику, то у голову мимоволі приходила гріховна думка, що Всевишній, мабуть, відволікся від земних справ і не зовсім в курсі того, що тут діється.

Вони (і табуни їм подібних) – це нинішня українська “еліта”. Вони стійкі, активні та настирливі, наділені неабиякою здатністю до адаптації в нових умовах. Більше того – вони переконані у  своєму священному праві повчати, виступати в ролі моральних авторитетів, провідників.

Куди ж привели вони (і не лише вони) нас усіх? Та… туди, де ми зараз є. Озирніться довкола – вам комфортно?

Ігор Дуда