Понеділок – таки справді важкий день. Принаймні, для значної частини політичної еліти країни.

Формально-урочиста подія інавгурації президента країни обернулася для багатьох її представників не дуже приємними повідомленнями від  новообраного очільника держави. Голова парламенту Андрій Парубій після завершення церемонії не втримався від саркастичної репліки, сказавши, що “було весело”, однак обличчя Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана і членів його уряду мали вираз явно не урочистого піднесення і очікування радісних змін. Дещо натягнута, “гумова” усмішка тепер уже екс-президента Петра Порошенка, який сидів у товаристві майже всіх “колишніх” – теж.

Звичайно, щоб відчути всю атмосферу заходу, треба було бути присутнім в залі Верховної Ради – телевізор таки обмежує цю можливість. Але що вдієш – я не особа калібру, скажімо, Дмитра Гордона, який знизував плечима і робив невизначену міну, мовляв, запросять – піду. Претендувати на місце у списку запрошених було марно, отож довелося задовольнятися переглядом трансляції. З якої найбільше запам’яталося таке:

Дещо грайлива, “кавеенівська” манера Володимира Зеленського на підході до парламенту – усмішки, ляскання долонею багатьох простягнутих до нього долонь, кілька “селфі” –  обернулися у самому залі доволі сильним і малоприємним “surprize!” для отих “досвідчених, системних політиків” середовище яких він одразу ж розворушив – наче встромив палку у вулик. Фактично, новий президент проголосив наступ на політичну систему. Вона до цього не звикла – їй більш до вподоби домовленості (чи “договорняки”). В.Зеленський одразу ж заявив, що “Європа – вона ось тут”, приставивши вказівний палець до скроні (цікаво, чи не викликало це якихось нечітких асоціацій у присутнього Арсенія Яценюка?), запропонував уряду “звільнити місця для тих, хто буде думати про майбутнє України” (“квасний” вираз на обличчі В. Гройсмана, який сидів поряд з Яценюком). А далі гарант озвучив вельми популярні в народі вимоги скасування недоторканності та прийняття закону про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Цим, на його думку, парламент має зайнятися найближчі два місяці – до кінця своїх повноважень, край яким мають покласти дострокові вибори. “Я розпускаю Верховної Ради” – після цих слів зал, як здалося, на якусь мить завмер…

Не надто вражаюче (з точки зору рангу офіційних осіб) представництво іноземних держав, це що: ознака службової зайнятості топ-функціонерів чи… таки свідчення того, що ми трохи набридли світу всіма своїми проблемами і негараздами? 

Посвідченню президента, яке впало на підлогу, навряд чи варто надавати якогось віщого містичного сенсу – свого часу Віктор Янукович із задоволеною посмішкою продемонстрував його залу і впевненим рухом заховав у внутрішню кишеню піджака. А що з цього вийшло?

Фрагменти промови В.Зеленського (“кожен з нас загинув” на Донбасі”, “кожен з нас переселенець”, “кожен з нас заробітчанин”, “будьмо як збірна Ісландії з футболу, як Ізраїль в обороні, як Японія в нових технологіях”, “готовий втратити посаду, щоб настав мир”, “не тримайте моїх портретів у своїх кабінетах”, “раніше смішив вас, а в наступні 5 років зроблю все, щоб ви не плакали”) “врізалися” в пам’ять і помітно відрізнялися від надміру академічних “тронних” спічів колишніх президентів. Хоча загалом, як відзначають політологи, данину більшою чи меншою мірою “практичному популізму” президент віддав.

Рапорт голови СБУ Василя Грицака новообраному президенту, відставки  якого той щойно вимагав від парламенту, прозвучав на тлі інших представників силових структур якось мляво… Натомість Генпрокурор Юрій Луценко, який теж фігурував у оголошеному переліку найбажаніших відставок, сидів у розслабленій позі в розстебнутому піджаку (чи не єдиний, як здалося, з присутніх) і з помірно іронічним виразом обличчя…

Президент Володимир Зеленський свій пост прийняв, давши зрозуміти “зубрам” вітчизняної політики, що збирається бути активним гравцем на політичній шахівниці. Можна припустити, що цим самим об’єднав багатьох з них у палкому бажанні поставити йому мат…

Ігор Дуда