Ця фраза нині сприймається іронічно – досвід останнього десятиліття навчив, що у тих, хто її проголошував на майданах, уся енергія пішла у слова, а на діла її не вистачило. Проте історія знає чимало випадків, коли зронене кимось слово ставало доленосним, пророчим і набувало обрисів конкретних звершень. Добрих чи поганих – то вже інше питання. Принаймні, про них пам’ятають.

Колись, ще до нашої ери, Юлій Цезар, стоячи на переправі  річки Рубікон, довго не міг вирішити, чи переходити її – затія ця була вельми ризикованою. А прийнявши рішення, промовив фразу, якій судилося на тисячоліття пережити автора: «Жереб кинуто».  Вимовивши ці слова, Цезар на чолі армії вступив на територію північної Італії. В кінцевому підсумку виявлена рішучість себе виправдала, Цезар став диктатором Риму. Щоправда,  пізніше ціла купа сенаторів завдала йому (мабуть, з великої любові) аж 23 колоті рани, які виявилися фатальними. Втім, це вже інша історія.

Інший герой античних часів, Олександр Македонський, теж не ліз за словом у кишеню (точніше буде сказати – за складку туніки). Коли перський цар Дарій, боячись вступати у бій, запропонував йому, так би мовити, розділити владні повноваження над величезною територією, молодий цар  відповів: «Над землею не може бути двох сонць, отож і над Азією не бути двом царям». І заходився переслідувати Дарія доти, доки того не прикінчили його ж зневірені піддані. А ще Олександр виявив неабиякий дар провидця, сказавши якось: « Відчуваю, яка штовханина зчиниться над моєю могилою». Як у воду дивився.

Адольф Гітлер у пам’яті людства зберігся як породження диявола, проте це не перекреслює його ораторських талантів і вміння маніпулювати натовпом. Дуже часто він у своїй діяльності керувався правилом « Вперед йти легше, коли шляхи до відступу відрізані». Що й казати,  корисна максима для подолання вагань і нерішучості. Вперед фюрер не йшов, а просто пер, змітаючи все на своєму шляху, відкинувши мораль і совість. Тому й відрізав собі всі шляхи до відступу і змушений був вибирати між кулею і ампулою з ціаністим калієм. Однак…чи не краще все-таки закінчити свій земний шлях у мирі й спокої, аніж покінчити самогубством і бути похапцем спаленим? Втім, Гітлер передбачав і такий варіант своєї долі, сказавши якось: «Життя – це черга за смертю, але деякі пруться поза чергою». Він виявився одним із таких нетерплячих індивідів.

На відміну від “Fuhrer des Grosse Deutschland”, його сусід у пантеоні тиранів – Йосип Сталін, – не заливав слухачів водопадом слів. Гітлер рвався до необмеженої влади як горластий оратор, а син шевця з грузинського Горі Віссаріона Джугашвілі торував собі шлях до неї швидше як мовчазний конспіратор. Якщо порівняти кінець двох найодіозніших диктаторів ХХ століття, то другий шлях може видатися правильнішим. Сталін, як ніхто інший, умів мовчати й слухати, і це було його сильною стороною і надійною зброєю в житті. Все ж колишній семінарист запам’ятався кількома висловами, які вперто приписують саме йому і які сьогодні доречно згадати. «Смерть одного – трагедія, смерть мільйонів – статистика», – цинізм цього одкровення «зашкалює», але правитель і вершитель долі багатьох мільйонів людей на величезній території, безумовно, знався на цій мізантропічній «бухгалтерії». Інша його знаменита теза «Не важливо, як голосують, а важливо, як рахують», – це вичерпна «службова інструкція» для табунів нинішніх «підрахуїв».

Ну, а ми? А ми – маємо те, що маємо. Коротко, вичерпно і, мабуть, надовго.

Ігор Дуда