Українська мова і пісня стали «розмінною монетою» у політичній грі, – пише “Номер один”.

Проти української незалежності відкрито немало фронтів, лінія одного з них проходить у царині мови й пісні. Власне мовної проблеми не існувало б або ж вона не набрала би такої гостроти, якби не стала «розмінною монетою» у політичній грі, котру веде в українській державі «п’ята колона» Росії при потуранні неукраїнської за духом влади.

Хоч російська мова повноцінно функціонує в Україні, не зазнає ніяких утисків, постійно знаходяться апологети Росії, що хочуть надати російській мові статусу державної мови. У минулому році депутати ВР України Єфремов (ПР), Симоненко (КПУ), Гриневецький (БЛ) зареєстрували проект закону №1015 «Про мови в Україні», який практично ліквідовував статус української мови як єдиної державної, а мовою міжнаціонального спілкування в Україні визнавав російську. В цьому році 26 серпня депутати-регіонали Ківалов і Колесніченко зареєстрували проект закону №9073 «Про основи державної мовної політики», який також «за» державний статус російської мови. А 3 листопада за законопроект «регіоналки» Олени Бондаренко щодо 25% квоти на музичний продукт українського виробництва проголосували народні депутати у другому читанні.

Професор тернопільського вузу підтримує антиукраїнський мовний закон

На жаль, прихильники законопроекту Ківалова-Колесніченка є і на Тернопіллі. Так, 1 листопада на сайті «Російськомовна Україна» з’явилася інформація, що в Тернопільському національному педагогічному університеті підтримали цей законопроект. На сайті посилаються на експертний висновок завідуючої кафедрою ТНПУ, професора Л.В. Вознюк. Професорка, а вона ще й академік міжнародної академії педагогічних і соціальних наук, вважає законопроект Ківалова-Колесніченка своєчасним і авторитетним. Вона пише, що мовний ландшафт України унікальний, оскільки міжнародною мовою, недержавною (російською), говорить більша частина населення, включаючи людей, які належать до інших національних меншин».

– Але це наслідок нашого російсько-радянського минулого та політики русифікації. Для багатьох представників неросійської нації «стати росіянином» – була конформістка життєва стратегія, яка зменшувала всілякі ризики, проблеми і претензії з боку влади, – переконує тернопільський історик Павло Сливка.

На початку нашого державотворення етнічні меншини, передусім російськомовні, відчуваючи природне право українців, відразу без проходження курсів заговорили українською мовою. Але коли росіяни і доморощені перевертні усвідомили, що при владі опинились ті особи, яким Україна не потрібна, почали по-новому і з ще більшим розмахом поширювати думку повної асиміляції українців. Зросійщені і збільшовичені українці, прихильники так званого «естественного слияния родственных и близких между собой славян» виконували постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 травня 1983 року №473 «Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік». І нині, щоб знищити українську державу, її вороги нищать українську мову, бо мова – найефективніший засіб побудови держави.

Чи існує проблема державної двомовності? В українському народі, понад 90% якого проголосували за незалежність України, такої проблеми не існує. Існує інша проблема, загримована під цю, – проблема розбудови чи знищення держави Україна через знищення її мови, пісні, культури, інтелекту, через ураження її національного менталітету. Російські політологи і їх слуги в Україні не приховують свої мети – повернути Україну в лоно російської імперії.

У національному складі населення України беззастережно переважають українці, які складають 77,8% або 37,5 млн. (дані перепису населення 2001 р.). З 1989 року кількість українців зросла на 0,3%, а питома вага українців підвищилась на 5,1%. Загалом українську мову визнали рідною 67,5% мешканців України (на 2,8% більше, ніж у 1989 р.). Той факт, що понад 75% громадян України назвали себе українцями, дозволяє за європейською градацією вважати Україну не поліетнічною, як це декому хочеться, а моноетнічною з перевагою українців.

Де проходить «кордон українського світу»?

– При українській владі українська мова успішно розвивалася, але не при нинішній. Бо державна мова не тільки інструмент спілкування – це категорія економічна і виховна. Це інструмент злагоди, єднання всіх громадян держави навколо загальнодержавних проблем, це інструмент добробуту й захисту інтересів громадян держави. Тому запровадження російської мови як другої державної знищить нашу державу. Це добре розуміють у Кремлі, там пам’ятають україножера Шульгіна, що «русский язык и культура охраняют империю лучше, чем тысячи солдат и пушек», – зазначає Павло Сливка.

Його підтримує депутат Тернопільської облради Леонід Бицюра, котрий стверджує, що в Україні впроваджується проект «Русский мир», і згідно з цим проектом має розширюватись спілкування російською.

– Як казала дружина Путіна: «Где говорят по-русски, там Россия». Національні канали нас просто зомбують, менше їх потрібно дивитися, бо їхні власники не українці. Відповідно українську мову вони відстоювати не будуть, – вважає пан Бицюра.

А кордон «російського світу», додає пан Сливка, як стверджують автори «Русского мира», проходить по кордонах вживання російської мови». Виникає запитання: «А де ж тоді проходить «кордон українського світу», якщо «границы русского» проходять в Україні навіть по кордонах ВР (там не один Ківалов і Колесніченко) і національного університету в Тернополі (маю на увазі професорку Вознюк і її схвальний висновок щодо законопроекту, який нищить українську мову і державу).

Нагадаю Ківалову, Колесніченку і їм подібним, що, згідно з Законом Україну «Про мови», ст. 10 Констутуції, державною мовою в Україні є українська мова. Є ще рішення Конституційного Суду України від 1999 р. щодо застосування державної мови органами державної влади: «п. 1. Українська мова як державна є обов’язковим засобом для спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя… п. 3. Рішення КС є обов’язковим до виконання на території України і не може бути оскарженим» («Офіційний вісник України), №4, 2000 р.). Та незважаючи на все це, як висловився ще в 2000 р. американський політолог Джеймс Мейс: «В інтелектуальній та духовній сферах українці у власній країні стають найупослідженішою національною меншиною». Бо професори радянської доби формують у вишах не українських патріотів, а космополітичних збоченців, тим самим підтверджують тезу Дж. Керу «інтелігенція, вихована колонізаторами, є першим ворогом національної держави».

Українська пісня може взагалі зникнути з радіо і телевізійного ефіру

А між тим, тернопільські співаки і композитори готові співати на Майдані Незалежності, їздити по Україні, щоб відстояти право почути українську пісню в ефірах теле- та радіостанцій. Виконавці висловили обурення щодо зменшення квоти на українську музику до 25% (депутати піддалися запевненням О. Бодаренко, що все робиться під вимоги європейської конвенції).

– Мене особисто переповнює обурення, і це думка багатьох українських виконавців, – каже тернопільська співачка Надія Гураль. – Не можу уявити, що десь у світі є країна, де влада бореться проти рідної мови. Таке враження, що відбувається звичайний пресинг. З цим треба боротись, бо українська пісня може взагалі зникнути з радіо і телевізійного ефіру. 25% – це мізер, і потрапити в туди виконавцям буде ще складніше, тим більше – у рейтинговий час. Це може призвести до платних ротацій. Ми, регіональні виконавці, до рівня київських по грошах не дотягуємо, тому популяризувати пісні в нас практично не буде можливості.

Ініціатори законопроекту кажуть, що українського продукту недостатньо, щоб заповнити ефір, але Надія Гураль переконана, що це не правда і в найближчий час завдяки ідеям співачки, на противагу неукраїнським законопроектам з’явиться інтернет-радіостанція, на якій звучатиме виключно українська пісня.

Тернопільський співак та автор пісень Володимир Вермінський вважає, що квотування української пісні до рівня 25% – це не просто наступ на саму пісню, це наступ на українську націю.

– Вони хочуть знищити мову, культуру, все, що українське, – каже пан Вермінський, – хочуть русифікувати, що було заплановано ще, напевно, Сталіном. Цей закон в якійсь мірі фашистський. Чому в нашій державі хтось має диктувати, скільки українських пісень транслювати. Які 25%? Ми живемо в Україні і повинні спілкуватись тільки українською.

Співак обурюється, каже, що наші предки клали голови за те, щоб ми могли говорити і співати українською, тому ніяких пояснень не повинно бути.

– 238 народних депутатів проголосували за цей закон. Кого ми обирали? Це не народні депутати, це антинародні депутати, – вважає пан Вермінський. – Я проти цього і буду всякими методами протистояти. Потрібно співати в Києві на площі – буду співати, потрібно з Криївкою приїхати – приїду.

Тернопільський співак Василь Хлистун хоча й визнає, що маленьким українцям важко боротися за українську пісню, але іншого виходу немає.

– Де б ми не поїхали, як би гарно не співали англійською чи російською мовами, коли ти народився в Україні і співаєш дійсно генно пісню, яку ти написав, то на жодній мові її краще не заспіваєш. Ми – маленькі люди, наша справа – творити і співати, але сидіти склавши руки не можна, треба об’єднуватись, адже якщо Президент України підпише такий ганебний для кожного українця закон, то це буде нищення української нації, – зазначив Василь Хлистун.

Разом з тим один з ініціаторів громадського руху «Слухай своє – рідне!» Руслан Кулик виступив з пропозицією проведення позачергової сесії Тернопільської обласної ради (або ж винести це питання на чергову сесію, яку заплановано на 17 листопада), щоб та звернулася до Президента України не підписувати даний законопроект: «Під натиском суспільства ситуація може змінитись!»

Іван Білий, Номер один