Гасло «Правильно вона чинить чи неправильно – але це моя батьківщина» є неодмінним супутником тоталітарних держав. Тирани завжди воліють загорнути свої одіозні діяння у шати патріотизму і любові до нації. Але це – крайність, покликана виправдати речі на кшталт етнічних чисток, геноциду, примусових виселень…

Трохи легшим, м’якшим проявом цього феномену є безпідставне і далеке від історичної об’єктивності самозвеличування. Звісно, його причини можна зрозуміти і навіть певною мірою виправдати. Нація, яка переживає непростий період свого формування і самоусвідомлення, конче потребує історичних підпорок, які давали б надію і вселяли віру. Подвиги (реальні чи вигадані) предків якнайкраще слугують цій меті: живих свідків не залишилося, а документальні докази можна тлумачити як завгодно. Або ж, якщо це не обіцяє дивідендів, просто приховати у архівних закутках. А що ж тоді залишиться? Залишається горда “індича” поза. Залишаться одягнуті у бутафорські жупани й шаровари, мундири з великими зірками новоявлені «козацькі отамани хорунжі та полковники» з фальшивими булавами в руках. Залишаться пафосна риторика про відродження козацьких звичаїв і козацької звитяги, яка «дивувала всю Європу». Може, й дивувала, але…звідки така мила впевненість, що ота Європа з душевним трепетом поклоняється саме нашим героям і нашим цінностям? Он румуни теж багато говорять про «велику Румунію» і, мабуть, мають для цього підстави, адже вважають себе нащадками стародавніх римлян – привід для гонору аж ніяк не менший, ніж у нас, з нашими козацькими переказами і переспівами. Та чи дуже це вражає нас вкупі з усією Європою? Не впевнений. Отак і з нашою козаччиною… Ну, і вже зовсім мали б ходити із задертою головою і гордовито поглядати на решту світу монголи. Адже саме їхній Чінгісхан прославився як неперевершений завойовник і творець величезної імперії. Боюся, що на його тлі наша козаччина, з точки зору неупередженого європейського історика, трохи тьмяніє. А на яких задвірках світової цивілізації перебуває нині країна юрт і коротконогих коників? І коли вибереться з них? І якою мірою їм у цьому допоможе міфологізований образ їхнього древнього правителя? А він, до слова, мав звичку страчувати  перебіжчиків з ворожого стану, оскільки  вважав зраду найбільшим безчестям. Навіть  якщо вона була вигідна йому – інформація для роздумів тих, кого ще недавно  називали «тушками».

Ігор Дуда