“Годинниковій вежі – 200 років”. Виставка під такою назвою діє в Бережанському краєзнавчому музеї. На ній представлено давні й сучасні годинники з фондів музею і приватних колекцій Мар’яна Безкоровайного та Ігоря Крука.
Двоярусна годинникова вежа на міській ратуші є однією з найбільш яскравих архітектурних перлин Бережан. За словами старшого наукового співробітника краєзнавчого музею Н.Бойко, її збудували після перепланування будівлі ратуші (у зв’язку з пошкодженнями) у 1811 році. Можна тільки уявити, яка це була визначна подія в житті місцевих жителів. Під час кожної реставрації ратуші реставрували й годинник на вежі. У 1925 році годинниковий механізм обновив майстер з м. Кросно Міхал Месовіч. Дещо пізніше замінили циферблат на верхньому ярусі, на маятнику встановили табличку, на якій вигравірували рік – 1925.
Після Другої світової війни годинник обслуговував майстер Йосип Дурисвіт, а в 60-х роках 20 ст. – Михайло Герета і Мирон Дяк. Наступна реставрація годинника відбулася у 70-х роках минулого століття (здійснював художник З.Мігоцький).
Механізм годинника відремонтували у Львові. Цифри, виготовлені З.Мігоцьким, були вже емальовані. На початку 90-х років З.Мігоцький разом із Е.Любінським знову взялися за ремонт годинника. На вежі також встановили флюгер із зображенням св. Юрія-Побідоносця.
Довгий час обслуговував годинник добрий майстер, електромеханік райвузла зв’язку Петро Турчин, згодом його замінив працівник краєзнавчого музею Богдан Харів. Під час відкриття виставки Богдан Харів розповів присутнім, за яким принципом функціонує годинник на ратуші, чому бережанські «куранти» б’ють неоднаково, циферблати показують різні години. Головна причина – годинник необхідно знову ремонтувати, а на це потрібні чималі кошти.
Оригінальну колекцію годинників, яку збирав протягом багатьох років, представив бережанський колекціонер, годинниковий майстер Мар’ян Безкоровайний. Найстаршому раритету з родинної колекції художника Ігоря Крука – 250 років. На виставці також були годинники, яким близько двісті і сто років, довоєнного та післявоєнного часу.
Тетяна БІДЗІЛЯ, «Свобода»