Вчорашня п’ятниця видалася сонячною і помірно теплою, наповненою елегією жовтавої осені. І цей настрій ще більше підсилювався словами шани і подяки вчителям, які лунали і з екрана телевізора, і просто на міській вулиці.
Проходячи отакою тихою вуличкою, побачив зграйку школярів 8-9 класу, які, можливо, щойно привітали зі святом свою класну керівничку, а тепер вирішили подихати на перерві свіжим повітрям і погрітися на осінньому сонечку. Група зібралася за якоюсь закинутою будівлею; я почав спускатися вниз сходами, і тут до моїх вух долинули трохи “зламані” хлопчачі й ніжні дівочі голоси:
– Та пішла ти на….. коза!
– Пішов сам на…!
Заткнись, бл…с…
-Блін, прєкращайте, на…!
Всьо, харош, бл….!
І так далі в тому ж дусі. Коли я вже відійшов на певну відстань, поважна дискусія з використанням “ідіоматичних висловів, що не піддаються перекладу”, очевидно, спалахнули з новою силою – принаймні так можна було судити зі звуків, що нагадували гризню в псячій зграї…
Інстинктивно одразу хочеться звинувачувати (“То все батьки винні – не приділяють уваги дітям”, “То все вчителі – формально ставляться до виховної роботи”). Хоча, швидше за все, винна сама атмосфера в суспільстві: брутальна, цинічна, сповнена зневаги до ближнього. Підлітки це відчувають і розглядають як єдино прийнятну норму поведінки і самоутвердження. В їхньому уявленні це -“Круто!” (ненавиджу це слово, особливо коли його вживають колеги-журналісти, хоча й маю свою думку про їхній рівень). Якщо поважні депутати Верховної Ради привселюдно криють матом один одного і журналістів, то це означає, що такий стиль поводження цілком узаконений. І суспільство може і навіть повинно копіювати манери своїх достойних обранців.
Як же, бл…. це все набридло – хоч вуха затикай на вулиці…
Ігор Дуда