Україна – Фінляндія – 1:1

Відразу хочу “підбадьорити” підупалих духом українських вболівальників: з Казахстаном, мабуть, буде не набагато легше.

Відразу ж хочу поцікавитися: в шорт-листі якого “Інтера”, згідно з повідомленнями, перебуває Віталій Миколенко – того, що в Італії, чи того, що з Азербайджану? Після того, що він сотворив на останніх хвилинах матчу з Фінляндією, чомусь думається, що його місце не в туманному Мілані, а в сонячному Баку…

Відразу також хочу віддати належне прозорливості любителя шахів Леоніда (прізвище просив не називати), котрий передбачив саме такий нічийний ендшпіль з рахунком 1:1.

Перед грою багато говорилося про вдало обрану А.Шевченком  тактику в матчі з Францією. Як видалося, проти завідомих фаворитів її втілювати в життя було чи не легше, ніж проти лижно-хокейних  скандинавів. Посланці батьківщини Санта-Клауса виявилися зовсім не святковим подарунком у гарній упаковці, який лише залишається взяти до рук.  Українці розпочали гру, як здалося, занадто академічно, без “родзинки” в діях. І, що неприємно відзначити – постійно програвали єдиноборства один в один. Фіни, слід відзначити, таки значно додали в рівні командної майстерності й зовсім не нагадували команду кількарічної давнини, з якою в наших збірників не було особливих проблем. Ще одне малоприємне відкриття: насичена центральна зона нашої оборони зовсім не гарантувала від небезпечного проникнення на ударні позиції фінських футболістів. Впадала у вічі  ще одна малоприємна особливість гри українців: огріхи в передачах, які були помітні і в грі з французами і які не усуваються під час короткотривалих зборів збірної – це належало робити ще тренерам ДЮСШ. Лише з середини першого тайму дії наших футболістів пожвавішали, хороші можливості завдати завершального удару виникли у Зубкова, Зінченка, але подолати насичену футбольну “лінію Маннергейма” до кінця тайму так і не вдалося.

За великим рахунком, не поліпшилася гра нашої збірної й після перерви, що породжує закономірні запитання до тренерського штабу. Той самий повільний розіграш м’яча з численними неточностями в простих ситуаціях і незліченною кількістю поперечних передач і пасів назад був би доречний тоді, коли команді доводилося б грати на збереження рахунку. А коли доля, здавалося, усміхнулася нам і чи не єдина швидкісна триходівка Малиновський-Караваєв-Мораєс закінчилася точним ударом натуралізованого бразильця, настав момент для тої самої фатальної помилки Миколенка, котрий “привіз” у наші ворота абсолютно дурнувате пенальті. І через яку виникає думка (можливо, викликана досадою і розчаруванням), що шлях у пристойний європейський клуб йому ще довго буде закритий…

Втім, в таких мінорних барвах матч з фінами бачиться не всім:

Андрій Шевченко: “Ми зіграли відмінний матч (???). 85 хвилин ми контролювали гру, а потім  чомусь розгубилися і  пішла серія помилок, яка змусила (???)нас зіграти внічию. Нічого, це урок на майбутнє”.

Чи не занадто дорогою ціною дістався цей урок? Адже з точки зору турнірної стратегії цілком можливо, що саме безглузда втрата двох очок  у цьому матчі може виявитися вирішальною…