Україна – Нігерія – 2:2

Впевнена перемога нашої “націоналки” кількома днями раніше у Вільнюсі не повинна була породжувати надмірних ілюзій в стані шанувальників збірної України – надто вже неповоротким, прямолінійним і якось по-прибалтійському флегматичним був суперник, і ці всі його якості (вкупі з рядом інших)  міцно приземлили його на останньому місці в групі.

Зате нігерійці відразу ж продемонстрували на полі “Дніпро-Арени” те, з чим наші футболісти практично не стикалися у Литві: високу індивідуальну і командну швидкість. Не встиг грунтовно оновлений склад команди А. Шевченка у новій білій формі увійти в гру, як африканці провели блискавичну атаку, причому діючи не числом, а вмінням, і залишили не при справах цілу групу наших оборонців і хавбеків. Початок гри взагалі можна охарактеризувати для нашої команди як жахливий. Майже одразу ж після першого гола його автор Арібо міг оформити дубль, але Лунін, який зайняв місце П’ятова у воротах, зумів перевести м’яч через поперечину. На цьому гра на нервах глядачів з боку збірної України не закінчилася, і вже за хвилю хтось із нігерійців смаковито “поцілував” ударом поперечину. Щиро кажучи, трохи незручно стало за нашу команду – навіть з урахуванням того, що її склад у порівнянні з поєдинком у Литві зазнав суттєвих змін (на поле вийшли Бурда, Циганков, Караваєв, Соболь, Коваленко, Мораєс), а також того, що протистояв їй бронзовий призер Кубку Африки і регулярний учасник останніх світових першостей. Це гнітюче враження ще більше підсилилося на 34 хв., коли Караваєв завалив у власному штрафному майданчику когось із гравців суперника і нігерієць Осімхен чітко виконав пенальті.

На цьому на мінорній інтонації репортажу можна поставити крапку. У другому таймі нашу команду наче підмінили. Куди й поділися загальмованість і якась нерішучість в діях; українці насіли на ворота суперників, і небезпечні моменти якщо й не посипалися наче з рогу достатку, то стали доволі частими. Малиновський у своєму звичному стилі приклався до м’яча, і голкіпер  нігерійців Узохо був змушений демонструвати все своє вміння. Далі Яремчук якимось незбагненним чином не потрапив по м’ячу після флангової передачі Ярмоленка. А потім настав нещасливий для нігерійців і рятівний для збірної України проміжок від  78 до 79 хвилин. Спершу Зінченко скористався пасом Караваєва і після мінімальної обробки м’яча вразив кут воріт суперників. І тут таки Марлос своїм фірмовим пасом вивів на побачення з голкіпером Яремчука. Форвард “Гента” з другої спроби і, як здалося нігерійцям, не без допомоги руки таки проштовхнув м’яч у ворота. Втім, арбітр був іншої думки і вказав на центр. Видовищний і обопільно гострий поєдинок міг взагалі завершитися феєрично для нас, але з непоганим ударом Коноплянки, який вийшов на заміну, впорався нігерійський голкіпер.  

Який висновок можна зробити після цього спарингу? Збірна України продемонструвала похвальне вміння тримати удар і переламувати несприятливий хід поєдинку на свою користь. Проте надто повільне входження в гру і надання супернику багатьох шансів повинно насторожити – у поєдинках з більш майстровитим суперником це може обернутися катастрофою уже на старті гри. Згадаймо хоча б матч Україна – Іспанія на Кубку світу-2006. Поклали тоді підопічні О. Блохіна іспанцям в рот палець – ті негайно відкусили цілу руку (0:4)…

Ігор Дуда