“Шахтар” – “Динамо” : 1:1

Трохи дивно, але факт: матч головних суперників у чемпіонаті країни, його “El classico”  цього разу очікувався без особливого інтересу. З турнірної точки зору зустріч не мала ніякого значення і єдиною її інтригою було те, чи зможе “Динамо” трохи зіпсувати своїм “запеклим друзям” настрій перед церемонією нагородження відзнаками чемпіонів України, яка мала відбутися тут таки, в Харкові. Вони, звісно, хотіли це зробити, але в кінцевому підсумку більше від них дісталося… ногам гравців  “Шахтаря”, а не їхнім воротам.

Невеличкий “сеанс бідкання” від давнього симпатика “Динамо”. Нинішній його стан тих вболівальників, які ще пам’ятають колишні часи, задовольнити ніяк не може – “Динамо” поступово, але неухильно скочується до рівня посереднього клубу, якого раді мати за опонента більш-менш пристойні суперники в євротурнірах, і з яким нині почуваються “за панібрата” у внутрішньому чемпіонаті команди на кшталт “Олександрії”, “Зорі” а то й, бувало, і ФК “Львів”. Такий регрес не є унікальним українським явищем – можна згадати карколомне падіння у низини англійських ліг дворазового володаря Кубку чемпіонів (!) “Ноттінгем Форест” чи тривале поневіряння через банкрутство та інші проблеми італійської “Парми”, яка у 90-ті роки двічі здобувала Кубок УЄФА і один раз – Кубок Кубків (цікаво, чи на тамтешньому телебаченні через 10 років після цих здобутків співали осанну керівництву клубу, як це нині регулярно роблять канали “Футбол1” і “Футбол 2”?). Повторюся – це не є унікальним українським явищем, але в даному випадку воно має українські причини. І одна з них – селекція. Що насправді являє собою розхвалена багатьма динамівська молодь – стало зрозуміло після двох матчів з “Челсі” в 1/8 Ліги Європи. За великим рахунком, на більш-менш пристойний рівень вийшов один лише Циганков. Він і у звітному матчі з “Шахтарем” створював найбільшу небезпеку для суперників і став автором гола з пенальті у  їхні ворота. Не раз уже говорилося про відсутність в “Динамо” кваліфікованого форварда, у чулися бідкання з приводу травми Бесєдіна. Але хіба він навіть у повному здоров’ї вирішував проблему нападника у клубі?

На цьому тлі робота селекційної служби “Шахтаря” виглядає більш виграшно. Встановлене ще Луческу співвідношення між українськими та бразильськими виконавцями загалом витримується, а нові придбання доволі органічно вписуються в ігровий стиль клубу. Свіжий приклад – Тете, який не лише вразив ворота “Динамо” у останній грі, зрівнявши рахунок, а й двічі міг вже у компенсований час “поховати” киян. З цієї точки зору майбутнє “Шахтаря” видається оптимістичнішим, ніж у “Динамо”. Хтось скаже, що треба робити ставку на вітчизняних виконавців замість того, щоб вештатися закордонними футбольними ринками. Але коли із доморощеними талантами сутужно, зростають вони повільно,  а бачити наші команди конкурентоспроможними на євроарені хочеться вже зараз, то як розв’язати цю дилему? Поки що ж останнє ” El classico” було схожим на попередні лише вилученням гравців з поля (цього разу – обопільним). Відсутність турнірної інтриги (ну, як же без неї…) майже повністю нівелювало інтерес до поєдинку – настільки, що періодично переключався з нього на політичні програми. Мабуть, таки вже старію. Або ж футбол вже зробився зовсім “пісним”…

Ігор Дуда