Ми, звичайно, сподівалися, що з п’яти своїх червневих матчів збірна України переможе в найголовнішому – в Уельсі за вихід на ЧС-2022. На жаль, не склалося. Отож, треба було спробувати реабілітуватися в Лізі націй, і в  рамках цього турніру шукали цими днями вихід зі зрозумілого стану розчарування і депресії наші футболісти.

Шукали, образно кажучи, за допомогою ірландського віскі та вірменського коньяку – саме з цими збірними українців звів календар у червні. Причому, з ірландцями підопічним О.Петракова довелося зустрітися двічі.

Ірландія – Україна – 0:1

Перший поєдинок відбувся в Дубліні, і ота згадана дегустація ірландського напою, на щастя, не викликала негативної реакції. Стартовий склад збірної свідчив і про втому провідних виконавців, і про те, що дехто з них явно “наївся” футболом у злощасній грі з Уельсом. Тому помітною була нестача взаєморозуміння між гравцями. Але вже перша атакувальна спроба у другому таймі принесла українцям доволі несподіваний успіх: “свіжий” Циганков настільки хитромудро навісив м’яч з флангу, що той, оминувши скупчення ірландців та українців, закінчив свій політ просто у верхньому куті воріт господарів. Перевага в рахунку давала нашим можливість грати в улюблений контратакувальний футбол, але натомість вони вдалися до іншого свого “улюбленого” стилю – грі на нервах своїх уболівальників наприкінці матчу. Однак в одному випадку виручив голкіпер Лунін, а в іншому, на наше щастя, хтось із ірландців з близької відстані садонув вище воріт…

Україна – Вірменія – 3:0

Стадіон у польському Лодзі став у цьому матчі домашньою ареною для збірної України. Суперник давав можливість вести гру з позиції сили, чим наші не могли не користуватися. Біля володінь П’ятова, котрий цим матчем прощався зі збірною, загрози виникали доволі рідко. Зате наша збірна, склад якої був близьким до оптимального нині, мала нагоду випробувати різні варіанти дій на тему “Як подолати масований захист суперника?”. Не можна сказати, що були вони надто гострими, а головну загрозу воротам, що їх захищав голкіпер з напрочуд вірменським прізвищем Юрченко, становили удари Маліновського здалеку. Хавбеку “Аталанти” й судилося стати автором першого гола у матчі: на 62 хв. він прицільним ударом у кут воріт замкнув флангову передачу Караваєва. Через 6 хв.  Забарний ледь не зіпсував П’ятову прощальну гру, не дуже зграбно тицьнувши м’яч в напрямку своїх воріт. Вірмени посміливішали, енергійніше пішли вперед, але ця сміливість зіграла з ними злий жарт: на 77 хв. один з контрвипадів українців завершився точним ударом Караваєва, якому ненароком асистував захисник суперників. Гра була фактично зроблена, а, так би мовити, офіційно оформив її результат на 84 хв. Миколенко після пасу Забарного з глибини поля – знову не без посильної допомоги вірменського оборонця.

Україна – Ірландія – 1:1

Цю гру у виконанні наших футболістів уболівальникам, напевно, захочеться якнайшвидше забути, і на підтвердження цього можна навести немало причин: діяли українці на полі якось мляво і розрізнено, припускалися значної кількості технічного браку, а в  захисті подеколи панував безлад. Показовим став гол у ворота Різника на 37 хв., коли після невдалого пасу Шапаренка ірландський захисник (!) Коллінз (трохи незвично було бачити британців у формі наче позиченій у нашого “Шахтаря”) з дивовижною легкістю немов  ніж крізь масло пройшов повз п’ятьох (!) наших гравців і вразив ворота. Чи не єдина по-справжньому світла пляма на темно-сірому тлі – гол у відповідь, спільно організований на початку другого тайму Ярмоленком і Довбиком. Останній започаткував результативну атаку в середині поля і завершив її ударом практично в порожні ворота. Висловлюючи загалом справедливі претензії на адресу гравців  збірної та її тренерського штабу, все ж не треба забувати про умови, в яких опинилася наша команда. І про зрозумілий психологічний стан футболістів. Цікаво також було почути думку з приводу турніру Ліги націй одного з лідерів збірної Хорватії Л.Модріча: ” Мене непокоїть щільність розкладу ігор. Це нелюдяно та ненормально. Ми провели чотири гри за 10 днів і в кожній мали викладатися на 100%”.  Українці ж за період з 1 до 14 червня провели 5 матчів. Звісно, можна сказати, що у Модріча позаду – напружений сезон у складі “Реала”, а більшість наших гравців змушені були фактично “простоювати”. Проте такої щільності офіційного календаря у нашої збірної досі, якщо не помиляюся, не було. Звичайно, трохи “шкребе” свідомість нереалізована можливість потрапити на Кубок світу і той безглуздий автогол Ярмоленка, але що тепер вдієш – залишається задовольнятися лідерством  (як мінімум – до вересня) у групі Ліги націй…