Якось на березі моря мені довелося побачити, як серед відносно великої кількості людей зароджується і розвивається паніка.

Зненацька небо спохмурніло, хвилі стали з більшою силою накочуватися на берег, і раптом, наче нізвідки, з’явилася величезна хмара саранчі. Комахи летіли низько над поверхнею води і берега – так, що, здавалося, до них можна дотягнутися рукою. Спершу люди на березі ніби притихли, та зненацька оту трохи зловісну тишу розітнув розпачливий жіночий вереск. Очевидно, декілька комах знайшли пристановище на тендітних плечах молодої пані, і їй це дуже не сподобалося. Вона кинулася з води на берег, а слідом за нею щосили помчали на сушу й інші, хто перебував у воді. На цьому “екстренна евакуація” не закінчилася – ті, котрі вибралися з води, продовжували бігти під захист пляжних будівель неподалік,  і до них, підкоряючись своєрідному “стадному інстинкту”, приєдналися й решту тих, хто стояв на березі. Через короткий час хмара саранчі зникла, сонце знову визирнуло з-за хмар, і “біженці” повернулися на пляж, коментуючи недавню подію зі сміхом…

Далекий від думки надто легковажно і оптимістично оцінювати нинішню ситуацію з коронавірусом – невідоме і незвідане завжди лякає – однак чи не схожі нинішні дещо панічні настрої з побаченими мною на морському березі? Он доводять серйозні науковці, що інші болячки (туберкульоз, серцево-судинні захворювання) збирають значно багатший “врожай” людських життів. А скільки гине щодня в автокатастрофах…

Однак нині на порядку денному – саме загроза СOVID-19, і це, здається  помітно тисне на психіку людей і моделює їхню поведінку. Вийшовши сьогодні після кількаденного домашнього “карантину” (не пов’язаного з коронавірусом), відзначив про себе, що місто ніби якось притихло. Захисної маски (кажуть, що зовсім не захищає) на жодному обличчі не побачив, але  ніби й людей стало менше на вулицях, зокрема, студентів з дружньої Африки, які раніше полюбляли в обідню пору зчиняти веселий гамір на Театральному майдані; автівки стали їздити повільніше – принаймні настільки, що через “зебру” можна перейти, не озираючись насторожено на різні боки. Може, дивись, і ДТП сьогодні не буде (хоча поліцейська хроніка може це припущення спростувати). Загалом, враження таке наче “файне місто” принишкло в настороженому очікуванні: завітає чи не завітає до нього непроханий “китайський гість”? Особливого політесу він не дотримується, на запрошення не чекає і вже за короткий час зробив “візити ввічливості” в майже 100 країн світу.

Парадоксальна й трохи дикувата виникає думка: якщо реальна чи уявна загроза справді робить місто тихішим, а “шоферюг” на його дорогах – більш цивілізованими, то, може, не така це вже страшна й погана річ, отой COVID-19? Хоча б з точки зору суспільної гігієни. Щодо гігієни звичайної, то:

– якнайчастіше мийте руки;

– намагайтесь уникати рукостискань і обіймів в стилі сицілійської мафії  (італійці, великі шанувальники цієї церемонії,  вже, здається, “попеклись” на ній);

– коли чхаєте, прикривайте ніс рукою таким рухом, наче когось б’єте ліктем в отой самий ніс;

– за можливості, сидіть вдома, періодично висуваючи ніс у вікно і чекайте, коли отому короновірусу набридне блукати світом;

– сподівайтеся, що це станеться невдовзі, і Євро-2020 і єврокубки таки не перенесуть і не відмінять.

Шануйтеся і будьте здорові.

Ігор Дуда