Що нині легше: лікуватися, чи… віддати Богові душу?

Попри абсурдність запитання, не кваптеся крутити вказівним пальцем біля скроні. Точніше сказати, ви можете це робити –  доки самі не зіткнетеся з нашою начебто реформованою медициною. А конкретніше: коли комусь  із ваших близьких зроблять більш-менш серйозну хірургічну операцію. Отоді, певен, для вас розпочнеться серія не найприємніших вражень і спогадів про лікувальні заклади ще “совдепівської” епохи.

Лікарня в центральній частині міста. При вході висить застереження про те, що у зв’язку з пандемією відвідування хворих заборонене. Але це пуста формальність: вгору і вниз сходами снують десятки відвідувачів. Дехто з них навіть в бахілах на ногах (теж ніби прописане правило), але переважна більшість обходяться без них. У палаті, крім хворих, котрі перенесли операції і подають ознаки життя (в подальшому його цілком здатні відняти ціни на різні ліки, які щодня сягають цифр з трьома нулями), присутні й якісь сторонні особи. Як виявилося, це родичі прооперованих, котрі тут днюють і ночують, виконуючи функції санітарів і медсестер – очевидно, очікувати від штатних молодших медичних працівників виконання не дуже приємних фізіологічних процедур з хворими нереально, краще зробити самому. Таке ж спостерігалося 20, 30, 40 років тому. Що змінилося із впровадженням усіляких реформ, гасла “Гроші йдуть за пацієнтом”? Адже тут, в палаті, переважно доводилося чути про те, як гроші просто таки втікають від пацієнта, точніше, їх з нього здирають, часто залишаючи його самого і його родичів фактично без копійки. Для пересічного обивателя з невеликою зарплатою чи такою ж скромною пенсією потрапити сюди означає реальну перспективу стати жебраком. Це такий наслідок усіх реформ і українського варіанту ринкової економіки по трьох десятках літ її існування? Але ж, даруйте, попередній очільник обласної ради не втомлювався розлого розповідати про усілякі інновації в сфері медицини; не цурається  бувати в лікувальних закладах і вести там мову про усілякі покращення міський голова…

Мабуть, їхня нога не ступала у цю лікарню, хоча вона й розташована в центральній частині міста. І вони не бачили заборони на відвідування хворих у зв’язку з коронавірусом і тих же заспаних відвідувачів, які цілодобово чергують в палатах біля ліжок своїх родичів…