Цьогорічний археологічний сезон був надзвичайно насиченим для тернопільських дослідників. Однак фортуна посміхнулась і подолянам.

.

Усе почалося з того, що жителі райцентру Стара Синява, що на Хмельниччині, натрапили неподалік с. Ілятка на стародавнє поховання. А досліджував же сенсаційну знахідку в. о. завідувача місцевого відділу держпідприємства «Подільська археологія» Володимир Захар’єв. Під трьома плитами – великою та двома малими виявили рештки семи дорослих людей: п’ять кістяків у скупченні та трохи далі окремо ще два.

Вочевидь, урочище мало якесь значення для тогочасних кочівників-скотарів, якщо вони саме тут облаштували поховальний комплекс, адже вапнякові плити перекриття могили вони доставили більш ніж за 10 км.

Також у могилі виявили залишки двох посудин – орнаментованого горшка та полумиска (чи неорнаментованого глечика), а також дві пари кістяних пряжок для широких ременів, аналогічні й дотепер, за твердженням відомого львівського археолога Миколи Бандрівського, використовують у Карпатах.

Унікальність же знахідки в тому, наголосив щасливий дослідник, що на чималій території поширення культури кулястих амфор від Балтійського моря – на півночі, Молдавії – на півдні, Смоленщини – на сході та Селезії на заході, схожих поховальних комплексів зафіксовано одиниці. Знайдене поховання під Іляткою (південно-східне) може увійти в історію як еталонне в археології України.

– Тепер я не маю жодного сумніву, що цей поховальний об’єкт залишили після себе представники кулястих амфор. Про це свідчать аж чотири складових, – підсумував тиждень дослідницьких робіт Володимир Захар’єв. – Насамперед це стосується плитового перекриття могили. По-друге, фрагменти горщика з виготовленим лускоподібним штампом орнаменту у вигляді трикутників та подвійних смуг між ними. По-третє, пряжки широких ременів із тваринних кісток. І останнє: кістяки у позі ембріона.

– Чому ж Ви сумнівалися раніше?

– Бо під плитовим перекриттям не було кам’яного ящика, а як відомо з наукової літератури, стіни та долівка переважної більшості тогочасних могил були облицьовані каменем. Здивувало і те, що, крім фрагментів орнаментованої посудини традиційного чорного кольору, ми знайшли шматки червонястої неорнаментованої.

– Ви згадали, що поховані лежали зігнутими у так званій позі ембріона.

– Такий сюрприз підготував мені передостанній день дослідження. Коли я сфотографував і перемалював усе те, що лежало під плитами, далі, відповідно до технології, зобов’язаний був вийняти та упакувати для подальшого дослідження знахідки та кістковий матеріал. Наостанок потрібно ще раз додатково перекопати грунт – раптом щось потрапило у кротовиння чи було спеціально сховане. До речі, саме так свого часу знайшли знамениту золоту скіфську пектораль. Мене ж чекала хоч і не дорогоцінна у вартісному розумінні, але історично значима знахідка. У північно-західному куті розкопу я наштовхнувся на кістки тазу та стопи і згодом розчистив те, на що, відверто кажучи, вже й не сподівався….

– Але ж, наскільки відомо, поховання у позі ембріона традиційні для культури кулястих амфор?

– Так, але, водночас, ця знахідка підтвердила мою гіпотезу, що поховання належить культурі кулястих амфор – трохи на схід від скупчення лежав кістяк у такій же позі, але головою у протилежний бік. На відміну від черепів зі скупчення у нього були шийні хребці. Але люди, які виявили цей об’єкт, перекопали грунт, фактично знищивши кістяк і потрощивши ритуальний посуд, залишений поруч з небіжчиком.

– Крім посуду, біля братської могили виявили зброю чи прикраси?

– На жаль, ні, не було тодішньої грізної зброї – крем’яних сокир та стріл з крем’яними вістрями. Відтак наразі невідома стать цих людей. Достеменно це встановлять антропологи. Поки що більш реалістичною виглядає версія, що обоє померли своєю смертю і були поховані у відносно спокійні часи. Щоправда, на гомілковій кістці людини, похованій західніше, видно сліди перелому. Зауважу: травма залишила по собі якусь хворобу, котра, як кажуть у народі, «з’їдала» кістку.

– Інші поховані за життя отримували травми?

– Так, на маківці черепа людини з братської могили видно вм’ятину від удару круглою булавою. Очевидно, що травмували людину ще у молодому віці, коли кістки були не надто крихкими, бо померла вона досить старою, зі стертими наполовину зубами. Це, водночас, свідчить, що отримана травма не надто вплинула на здоров’я і не турбувала його. Цікаво, що в загальному при гарному стані зубів у декого місцями їх не було. Тобто наші предки чотири з половиною тисяч років тому вміли виривати хворі зуби. А болісно чи безболісно – ми вже не дізнаємося.

– І наостанок розкажіть трохи докладніше про поховання у так званій «братській могилі»?

– Я вважаю, що ті п’ятеро померли далеко від Ілятку, коли переганяли вздовж річок стада корів, биків та свиней. Нехай з позиції сучасної моралі моя версія здасться неестетичною, та я переконаний, що на тому шляху родичі або односельці не ховали тіла, а везли з собою. До речі, в окремих селах на Філіппінах померлих предків і тепер зберігають у підвішених під стелю сітках. Інша, менш вірогідна версія полягає в тому, що небіжчиків таки закопували на чужині у землю, але згодом посилали спеціальний загін зібрати кістяки та перепоховати вдома.

Жанна Попович

ДОВІДКА

Свою назву племена культури кулястих амфор, які існували у III тисячолітті до н. е., дістали від характерного для них посуду — кулястих амфор. Це були рухливі колективи, які прийшли з території сучасної Польщі, і досить легко протягом відносно короткого часу підкорили спочатку племена культури лійчастого посуду, а потім – і пізньотрипільські. На півдні їхню присутність підтверджено аж у Молдавії. Дісталися вони і до Дніпра та навіть перемістились із правобережжя на теперішню Чернігівщину. Науковці виокремили Волинську та Подільську групи ККА.

Історія племен культури кулястих амфор вивчена досить слабо. Це пояснюється насамперед станом наявних археологічних джерел. Досі, за інформацією з Інтернету (сайт Інституту Археології НАН Україна поки закритий), на території сучасної України знайдено лише одне поселення представників культури кулястих амфор, а короткочасні стоянки важко піддаються фіксуванню. Зате відомо кілька десятків поховань. Отож своїх померлих племена культури кулястих амфор ховали у кам’яних скринях, які зверху перекривали плитами. До речі, над похованнями не збереглося (а, можливо, й не було) жодних зовнішніх позначень, тому їх виявляють випадково, до того ж ці племена лишили по собі досить уривчасті відомості. Насамперед у декількох місцях досліджено декілька кам’яних скринь, що дозволяє припустити про існування у цих племен могильників. У кам’яних скринях ховали як окремих осіб, так і цілі групи. Зрідка, коли вдалося встановити стать похованих, виявилось, що це були чоловіки. Часом поруч лежали жінки, і лише інколи – діти.