Осінь очікувано видалася врожайною не лише для сільськогосподарської галузі краю – свої скорботні жнива енергійно організовує і COVID-19. Стрімко зростає число тих, хто захворів; так само щодня збільшується кількість тих, які остаточно програли битву з підступною хворобою. Відповідно, змушені заворушитися служби і організації, які тією чи іншою мірою стикаються з головною проблемою сьогодення (хоча відшукати тих, кого вона не торкнулася б, буде, напевно, дуже непросто). Останнім часом доводиться частіше, ніж раніше, користуватися комунальним транспортом і вчора, наприклад, побачив, як кондукторка дозволила на зупинці зайти в салон тролейбуса рівно стільком пасажирам, скільки на цій зупинці з нього вийшло.  А в маршрутці,  якою довелося потім їхати, на склі за місцем водія висіла інструкція щодо носіння маски. Згідно з нею, вона (тобто маска), має носитися правильно, тобто прикривати ніс і рот. У піцерії-ветерані просування італійської дієти в місті теж висить суворе попередження про те, що обслуговуватимуться лише клієнти в масці (очевидно, правильно одягнутій). А в супермаркеті популярної мережі з трьох літер диктор у торговому залі докладно пояснює по внутрішній мережі, як оту маску носити і що вона має прикривати.

Зайве казати, що виконуються всі ці застереження і попередження в нашій українсько-тернопільській манері, тобто недбало  а то й вкрай нехлюйським чином. Доводилося бачити декілька маршруток, майже повністю “запакованих” пасажирами (ну, нічого не вдієш – для багатьох людей час є визначальним фактором). У згаданому супермаркеті мимоволі зробив статистичний експрес-підрахунок.  Майже половина з приблизно тридцяти покупців, які перебували в полі мого зору, носила маску так, наче навмисно насміхалася над диктором, котрий розпинався,  пояснюючи правила їх носіння. У частини з них вона прикривала рот, у решти – теліпалася на бороді чи на шиї. Мимоволі пригадалася недавня репліка в одній з телепрограм відомого лікаря Євгенія Комаровського. Запам’яталася вона, мабуть, тим, що прозвучала в непритаманному для нього стилі (“Нос над маской – все равно, что писюн над трусами”).

Ми часто (і справедливо) нарікаємо на владу: і така вона, і сяка, і зациклена на собі, і брехлива, і… Думається, задля справедливості варто б озвучити й те, що може думати рідна влада про народ. Залишимо для телестудій і передвиборних мітингів просторікування про його мудрість, працелюбність та інші чесноти – нині вона цілком може вважати значну його частину несвідомим і некерованим стадом, настільки апатичним і збайдужілим навіть до питання власного здоров’я і  виживання, що неспроможним дотримуватися елементарних норм профілактики і безпеки.

Мабуть, такий народ заслуговує саме такої долі, яку нині має…