Хроніка недорозслідуваного злочину

14 липня 2000 р. Георгій Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.

16 вересня 2000 р. близько 22:30 Георгій Гонгадзе пішов з роботи, але вдома так і не з’явився.

2 листопада 2000 р. в лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія.

Восени 2000 року в Україні вибухнув касетний скандал після оприлюднення «плівок Мельниченка», які свідчили про причетність тодішнього Президента України Л.Кучми та ряду інших високопосадовців  і політиків до вбивства Г. Гонгадзе.

4 березня 2005 р. з двома кульовими отворами в голові був знайдений генерал міліції і колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, який підозрювався в організації вбивства Георгія Гонгадзе. Смерть генерала була названа самогубством

29 січня 2013 р. колишній начальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач  засуджений до довічного ув’язнення за вбивство Георгія Гонгадзе. Під час судового розгляду Пукач назвав замовників вбивства. За його словами, ними були Леонід Кучма, Володимир Литвин та Юрій Кравченко.

22 березня 2016 р. тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

Вибач, Георгію…

Найкращі й найсміливіші часто гинуть першими. Ця істина  підтверджена тисячами і тисячами прикладів.

Мабуть, його нескорений дух горянина органічно не сприймав неправди. Вона душила його так само, як нестача свіжого повітря. Нехай вибачить, що ми не такі. Принаймні більшість з нас.

Вибачте й ви, шановні читачі.

За те, що не завжди можемо назвати мерзотника мерзотником – у нашій країні в мерзотника є достатньо законних і незаконних засобів захистити свою «честь».

За те, що часто доводиться вдаватися до натяків і езопової мови, ховатися за псевдонімами або ж сором’язливо мовчати, коли хочеться кричати – у нас, як у всіх живих істот, теж є інстинкт самозбереження.

За те, що у своїй роботі нерідко змушені думати, як відреагує влада. А у неї, рідненької, ( будьмо реалістами) все ще може відшукатися  чимало засобів, щоб суттєво обмежити нашу так звану незалежність.

Вибачте за тих наших колег, які чинять проти власного сумління (якщо воно ще є), щоб удостоїтися сановної похвали на професійне свято. Ну, а як уже завітають місцеві можновладці в редакцію, скажуть декілька хвалебних слів та ще й сфотографуються разом з усіма – то щастю немає меж!

Вибачте і вважайте це своєрідним покаянням, без якого не може бути очищення.

А ще –даниною пам’яті того, хто був одним з найчесніших і найкращих.

Напевно, тому й загинув.

Ігор Дуда