Статистика, як відомо, знає все. І, знаючи це “все”, може оприлюднювати не зовсім приємні для ока й вуха пересічного обивателя речі.

Зокрема, наш рідний український Держстат днями сповістив, що у 2020 р. населення України зменшилося на 314 тисяч. Одна з основних причин цього – українців за минулий високосний рік померло вдвічі більше, ніж народилося. Висновок невтішний: нас стає дедалі менше, і коронавірус, ця справжня кара сьогодення, не є головною причиною. Що ж стосується прогнозів на майбутнє, то вони теж не надто втішні: висловлюються передбачення, що до 2100 р. українців буде аж…17, 5 млн.

“Йой, люди! – сплесне руками якась жаліслива й дуже національно свідома тітонька, – це ж яка загроза для нашого народу!! Нумо, швидше приймаймо всілякі програми стимулювання народжуваності!!! Не гаймо жодної хвилини!!!! Кожній жінці фертильного віку – гарантованого чоловіка з підписаним парою зобов’язанням привести на світ мінімум трьох нащадків!!!”.

Каюся, останнє речення в стилі вербальної клоунади небезвідомого Владіміра Жиріновського – моя вигадка. Проте всі попередні епатажні висловлювання цілком ймовірні. Але майже одразу ж постає питання: на кого буде покладена висока місія збільшення народонаселення неньки-України і головне – поліпшення його, з дозволу сказати, якості?

Коли дивлюся нині на багатьох, з дозволу сказати, потенційних чи вже реальних татусів і матусь, чую їхню гранично дебілізовану мову, бачу повну відсутність навіть натяку на культуру й виховання вкупі з вираженими споживацькими інстинктами, у мене виникає запитання: чи так вже наше суспільство млітиме від щастя, коли отакі… випустять у світ подібних собі нащадків? І чи багато виграє Україна від того, що її населення збільшиться за рахунок зграй реплікантів, які переконливо доводитимуть, що яблуко від яблуні недалеко падає?

Не хочу забирати лаври у депутатки Галини Третьякової з її “дітьми низької якості”, але якби від мене залежало, що вибирати: стимуляцію народжуваності чи узаконену кастрацію вкупі зі стерилізацією, то, як мінімум, не заперечував би проти останніх. “Та як же таке можна думати?!”, “Та то якийсь ненормальний!”, – вже чую на свою адресу.

Пройдіться містом чи парком і послухайте огидні матюки з вуст підлітків обох статей – можливо, крім звинувачення мене у ненормальності, вам спаде на думку ще щось? Зокрема, що отакі екземпляри з’явилися на світ не з пробірки, а безліч разів випробуваним людством способом.

Але ті, хто був залучений до цього інтимного процесу, вочевидь, вирішили, що їхня місія на цьому вичерпана…