Непростий вибір стояв переді мною 19 грудня:

1) піти в парк “Топільче”, щоб подивитися, як “моржі” розважають закутаних у куртки, пальта й шуби обивателів (з нагоди свята вони пірнали в крижану купіль в плавках, хоча в “скоромний” день дехто з них заходить у водойму, одягненим в стилі nu, незважаючи на те, що поряд проходять діти й жінки) а відтак – на набережну ставу, щоб почути мудрі настанови  святих отців і побачити набожно схилені голови місцевих очільників;

2) залишитися вдома і дивитися по телевізору, як у Києві біля Печерського суду ситуація стає дедалі більш напруженою – там мають виголосити вирок патріоту України, якого звинувачують в тому, що він не дав людям замерзнути в холодну зиму і задля цього підторговував вугіллям з окупованими територіями  (“каламутна”, скажу вам історія, і непосвяченій людині розібратися в ній нелегко).  

Врешті-решт, встигнути вдалося і на набережну, де якраз почув фрагмент розлогої проповіді  про вічне та невмируще і побачив згадані схилені голови з різною густотою волосяного покриву (серед них і колишнього голову обласної ради Олексія Кайди – чомусь потягнуло на місце колишньої праці), і повернутися до телевізора – саме вчасно, щоб побачити, як палко прагне, буквально вискакує зі шкіри п’ятий президент суверенної та незалежної для того, щоб організувати в Києві новий Майдан – цього разу на свою честь. Знову – кількатисячне зібрання біля будівлі суду (цього разу – не лише для скандування гасел, а й для сутички з правоохоронцями, яких стягнули сюди). Торжество НЕЗАЛЕЖНОГО СУДОЧИНСТВА в Україні сьогодні, можна сказати, досягло апогею: вулиця тиснула на нього щосили і безпардонно, і це викликало майже таку ж відразу, як і аргумент на кшталт того, що як, мовляв, можна переслідувати лідера опозиції, коли ворог буквально стоїть біля воріт!?

Аж ось і кульмінаційний момент: суддя зачитує вирок. Зачитує так ніби щойно вийшов зі стану тяжкого похмілля, або ж після тижневого голодування. Потім поспішно залишає зал. Присутнім журналістам нічого не зрозуміло – вони звертаються до Порошенка та його адвокатів, але ті у відповідь затягують гімн України. Пояснення доводиться давати ще недавньому кандидату на носіння електронного браслета. Петро Порошенко робить це з легкою втомою на обличчі, але із задоволенням: звільнення під особисте зобов’язання, не виключено, було вершиною його бажань.

А ще подумалося: якщо  Президентові Зеленському і судилося програти повторні вибори, то станеться це не в квітні чи травні 2024 р. – це сталося сьогодні. Гранично самовпевнена поведінка Порошенка біля будівлі суду і в його залі, його спокійне, величне нахабство, приправлене зовсім невеличкою брехнею (у своєму коментарі збільшив кількість протестувальників до “десятків тисяч”) – це вже вирок команді лідера “Кварталу”, хоча, думаю, і у власника Roshen шанси знову очолити державу рівні круглому чи овальному “0”.