Чи можлива в цьому світі справедливість? Зокрема, в Україні? Чи може закон вступати в очевидну суперечність з отою самою справедливістю?

Скажете: занадто загальні, абстрактні запитання. Можливо, але для вбитих горем родичів двох дівчат, яких ще у жовтні 2005 р. збив любитель проїхатися “з вітерцем”, вони сьогодні постали в своєму цілком конкретному жаху: Тернопільський апеляційний суд відпустив під домашній арешт отого самого “шумахера”, котрий скоїв цей злочин (причому, проголосили свій вердикт “Їхні честі” потайки, не повідомивши про судове засідання потерпілу сторону). Скоїв, утік з місця події й потім 15 років переховувався, сподіваючись, що мине термін давності – і він зможе повернутися в рідні місця “білим лебедем”. Перший крок до цього вже зроблено: домашній арешт – це не камера ізолятора, а там, дивись, спритні адвокати віднайдуть ще щось, що остаточно пом’якшить вину, та й судді наші теж не звірі – “керуючись вивченням справи і внутрішнім переконанням”, винесуть таке рішення, яке задовольнить бідолаху, котрий аж 15 років поневірявся десь на чужині…

Читайте на цю тему: Найгуманніший тернопільський суд відпустив додому експодатківця Струня, котрий збив на смерть двох дівчат

Щиро кажучи, опускаються в безсиллі руки, а в душі кипить злість. А разом з нею в ній нуртує ще одна думка, пов’язана з обстановкою в країні останнім часом. Глава Офісу Президента Андрій Єрмак проголосив, що у випадку нападу Росії “90 % українців стануть на захист своєї країни” (одночасно – й того, що означається поняттям “держава”). Чомусь видається, що найближчий соратник глави держави в своєму награно-пафосному натхненні значно перебільшив це число, включивши в нього, вочевидь, і малолітніх дітей. Додайте до цього ще й чималу кількість тих, у кого пропаде бажання захищати ТАКУ державу після ОТАКОГО судового рішення – що ж тоді залишиться від тих проголошених Єрмаком 90 відсотків? І якщо протестувальники під Печерським судом, який вирішував долю П.Порошенка (одного з тих, хто так блискуче реформував судову систему країни), щосили напружували голосові зв’язки, тиснучи на правосуддя, щоб захистити свого ідола (серед них з плакатами можна було побачити й представників Тернопілля), то чому вони абсолютно байдуже сприйняли оте… правосуддя, яке здійснив Тернопільський апеляційний суд? І де, взагалі, блукає ота жадана людьми справедливість, чому ніяк не віднайде дороги в Україну?

А як реагує рядовий обиватель? Подумки поспівчуває, може, напише слова жалю і обурення на сайт, а потім перехреститься – дякувати Богу, це сталося не зі мною, “пронесло”… Але – ” Не запитуй, за ким б’є дзвін – він б’є і за тобою”. Сьогодні, може, й “пронесло”. Сьогодні біда постукала в двері твого ближнього, принісши в його оселю невимовне горе і скорботу на довгі роки наперед. А завтра?