Коли продивляєшся на сайті результати опитування “Кого Ви бачите наступним Президентом України?”, то зауважуєш, що слідом за прізвищами перших  трьох кандидатів на кабінет на вул. Банковій у стольному Києві (як мінімум один з них є проявом суто містечкового підходу до виборів) стоїть графа “Нікого з діючих політиків”. Це, вочевидь, варіація відомого за багатьма попередніми виборчими перегонами “Проти всіх”. І –  ознака того, що люди розчаровані УСІМА представниками політичної еліти і не бачать серед них жодного, кому можна було б довірити тягар відповідальності за долю країни.

Звичайно, громадяни мають право на таку думку, і народне “На милування нема силування” стосується не лише делікатної сфери  стосунків між чоловіком і жінкою, а й політики. Представникам останньої, напевно, прикро: адже так намагаються подати себе у найбільш виграшному світлі й тут на тобі: величенький пласт електорату не хоче й чути про них. Але, повторюю, така позиція є невід’ємним правом людей.

До яких наслідків воно може призводити – вже дещо інше питання. Один з них є привід згадати саме сьогодні: рівно 12 років тому, 7 лютого 2010 р., в другому турі президентських виборів Віктор Янукович отримав перемогу над Юлією Тимошенко. Перевага “двічі несудимого” (залишимо осторонь можливі порушення) склала 887тис.909 (3,48%) голосів. Водночас проти всіх проголосували 1млн.113тис.055 (4,36%) виборців.  Можливо, я в даному випадку не зовсім об’єктивний, і у мене симпатія до чарівної й водночас надзвичайно стійкої та сильної жінки переважає ставлення до безграмотного колишнього “зека” і любителя страусів і “кешу” в чемоданах. Розумію також, що минулого не повернеш,  але… не полишає думка: що було б (чи чого не було б), якби ота маса “проти всіх” таки в більшості своїй проголосувала б за Тимошенко?

Передусім, не довелося б їй самій досить довго просидіти в Качанівській колонії м.Харкова (щоправда, всім не довелося б також почути навдивовижу щирого і сердечного “Юлечка! Юлечка!!” у виконанні Арсенія Яценюка).  Наважуся також припустити, що не було б кривавих подій в лютому 2014 р. на Майдані, жертв і тужливого “Плине кача по Тисині”. Не було б звернення Януковича до Росії з проханням “про допомогу”, анексії Криму і кровотичивої рани Донбасу, яка невідомо коли (чи) загоїться. Можливо, не було б нинішнього безвладдя і розбрату в суспільстві. Можливо…

От чим може обернутися начебто законне і священне право проголосувати проти всіх…