Непорозумінь, “нестиковок” і всіляких суперечностей у нашому житті цілком вистачало і тоді, коли коронавірус ще лише планував розпочати свій тріумфальний марш планетою (група авторитетних дослідників ВООЗ, до речі, нещодавно таки дійшла висновку, що вірус не був спеціально створений в лабораторних умовах і що  “вуха” отої клятої болячки ростуть саме з китайського міста Вухань з його сумнозвісним рибним ринком). COVID-19 лише додав до них своїх специфічних відтінків. Зокрема, в тому, що стосується суті відомого фразеологізму “Ліва рука не знає, що робить права”.

Зранку чуєш повідомлення з телевізора, що попередньої доби виявлено майже на 2 тисячі більше хворих, ніж два дні тому.

Заходиш на знайомий сайт, а там: “Коронавірус наступає: на Тернопільщині знову побільшало смертей за добу”. І ще не менш захоплююче: “ситуація з коронавірусом в області залишається напруженою. Зокрема, найбільше занепокоєння в лікарів викликають тяжкі випадки, які почастішали останнім часом, а також повторні зараження”. 

Розкриєш місцеву газету – і там на титульній сторінці читаєш дуже обнадійливе “COVID-19: тривожна тенденція”. А далі: “вірус стає все  підступнішим, мутує та забирає все більше і більше людських життів”. Причому це думка не астролога чи якогось характерника, а фахівця з епідеміологічної медицини, яка знає проблему, так би мовити зсередини, щоденно впритул стикається з нею. Тобто компетентної людини.  Зовсім поряд – заголовок у формі заклику: “Спільно і свідомо маємо виграти війну з COVID-19”. Про оту саму свідомість і спільні, тобто узгоджені дії можна говорити “довго і нудно”, причому нерідко з додаванням лайливих епітетів, але зосередимося на головному: ми перебуваємо в стані своєрідної війни, яку лише “маємо виграти”.  Тобто, наразі ще вилами по воді писано…

Але – озирніться довкола. Атмосфера “війни”, якщо не зважати на часто абияк одягнуті маски на обличчях, не дуже то й відчувається. Минулої суботи в ПК “Березіль” відбулося якесь масове зібрання: з купою автівок і автобусів біля центрального входу, ще більшим числом учасників і, мабуть гостей чи глядачів.

Спортзали і приватні сауни, доводилося чути, активно оздоровлюють містян.

Батьки студентів місцевих вишів, як стало відомо, висловлюють незадоволення відсутністю нормального навчального процесу (зі сподіванням на який вони оплачували навчання своїх чад) і дедалі наполегливіше виступають за зменшення розміру отої самої оплати, що, в свою чергу, загрожує цілим ланцюжком супутніх проблем. Тому деякі місцеві вузи нібито вже поновили звичну форму навчання.

Бажання гризти граніт науки, тим більше за заплачені тобою гроші – священне і невід’ємне право людини. Адже навчання світло, а невчення – тьма. Але нинішня ситуація з пандемією – це наразі суцільний зловісний морок.

Тьма набагато краща за морок? І як між собою координуються  руки суспільного механізму?