Як стверджує класичний вислів Ціцерона, “Історія – вчителька життя”.  Мабуть, все-таки не зовсім кваліфікована ця вчителька, оскільки люди й цілі народи нерідко мають звичку повторювати колишні помилки. Образно кажучи, наступати на одні й ті ж граблі. І гулі від ударів держаком по чолі уже генетично закріплені й передаються наступним поколінням.

Недаремно, можливо, навіть великий оптиміст від філософії Гегель дійшов висновку, що  “Історія вчить лише тому, що вона ніколи нічому не навчить народи”. А є ще “Історія – це вигадка, з якою всі згідні” Вольтера. Є позначене легкою іронією “В історії кожного народу є немало сторінок, які були б просто чудові, якби… були правдою” його співвітчизника Дідро. З ним частково перекликається значно похмуріше “Історична правда складається з мовчання мертвих”. Є також  вже майже зовсім неповажливі “Історія – це дистильована плітка” та “Історія – це брехня” короля автомобілебудування Форда.

Такий трохи розлогий вступ до події, яку відзначаємо сьогодні – 100 років з дня проголошення ЗУНР. Це, без сумніву, важлива і вельми повчальна віха в історії України, а її учасники гідні вшанування і доброї пам’яті. Поважному ювілею присвячено чимало заходів, які проводитимуться в області й у Тернополі. Однак у мене ще з радянських часів є звичка якось внутрішньо врівноважувати повноводні пафосні ріки (які литимуться і тепер) певною дозою скепсису. І саме в зв’язку з роковинами ЗУНР мені пригадується інтерв’ю, яке я брав близько 20 років тому в знаного місцевого науковця, професора (нині, на жаль покійного). Наша розмова відбулася саме напередодні чергової річниці Листопадового зриву. Пригадую, я запитав тоді у співрозмовника, чому  республіка проіснувала так недовго. Наперед очікував почути про несприятливу міжнародну обстановку, ненадійних союзників, переважаючі сили ворогів. Проте був немало здивований, коли серед головних причин поразки шановний професор назвав… корупцію і кумівство. Я ж бо, наївний і необізнаний, думав, що вся ота зараза була занесена до нас «вітром зі Сходу». А солідний чоловік, увінчаний  науковим званням, розвіяв мої ілюзії. То, виходить, наші нинішні соціальні виразки мають таке довге коріння? Більше того – відіграли таку сумну роль в нашій історії? Трохи аж незручно згадувати про це саме сьогодні, але… але пригадується ще один вислів когось із світочів: “Історія – це політика, яку вже не можна виправити. Політика – це історія, яку виправити ще можливо”.

Наша історія залишиться нашою історією. Наша нинішня політика ще має шанс спрямувати її в русло, за яке нащадки згадуватимуть своїх пращурів добрим словом, а не сором’язливо мовчатимуть (в кращому випадку).  Однак ті, хто її проводять, схоже, вирішили записатися у послідовники Гегеля і підтвердити його тезу про те, що історія нічому не вчить. Нині від них навіть не вимагається великої самопожертви – потрібні лише елементарна порядність і помірність у апетитах. Проте зажерливість на іншій шальці терезів помітно переважає. А для легенького стримування пафосних потоків, що литимуться цими днями, і атмосфери театралізованого відтворення батальних сцен можна надати коротеньку довідку з воєнкомату, в якій ідеться про число тих, котрі ухиляються від призову. Доводилося чути, багатенько набереться – ціла дивізія. Це – теж один з наслідків нинішньої політики. Вона ризикує стати історією, яку виправити буде вже неможливо…

Ігор Дуда