Передвиборча кампанія в Україні вже два тижні як стартувала – офіційно, тому що, як ведеться у нас, неофіційно вона розпочалася в різних формах ще задовго до 31 грудня.

Хтось скромно, але доволі недвозначно розповідає про власні заслуги в розбудові армії, утвердженні рідної мови і єдиної помісної церкви; другий обіцяє повагу кожному; третій гарантує захист пенсіонерам і перспективу молоді; четвертий апелює до чесності, закликаючи тих, хто не позбавлений цієї чесноти, гуртуватися з ним у одній команді… Агітаційна продукція у вигляді білбордів, які слугують благородній меті просвіти необізнаних і переконання тих, хто ще сумнівається, здебільшого будується навколо впізнаваного портрета із зажуреним у задумі чолом (“Коли ж скінчаться твої біди, Україно…”), або ж осяйною оптимістичною усмішкою (“Вірте – все буде добре!”). На цьому тлі білборди, на яких на  якомусь фіолетово-цегельному  тлі написано “ПРЕЗИДЕНТ – СЛУГА НАРОДУ”, а нижче – інтригуюче “незабаром”, або ж “як не крути” – зовсім непосвяченій людині можуть видатися абстрактно-безособовими. Кажуть, по країні їх уже багацько, однак у нашому файному місті вони розміщені, сказати б, якось не надто нав’язливо – принаймні досі мені випала нагода побачити лише декілька (може, я неуважно спостерігав?).

Взагалі ж, хто з пересічних представників того самого народу заперечував би проти того, щоб президент був його слугою? Це, напевно, лоскотне для самолюбства відчуття: один з найбільших багатіїв країни перебуває в тебе на службі. І якщо він, себто твій слуга, може дозволити собі відпочинок на екзотичних островах, то ти, його пан, можеш запросто переплюнути його і відвідувати Мальдіви чи Сейшели декілька разів на рік.  Щоправда, оте менш помітне “незабаром” швидко повертає з небес на грішну землю і сигналізує, що пакувати шорти, пляжні шльопанці і майки типу H-shirt ще передчасно – краще зосередитися на буденних життєвих справах…

Звичайно, більш-менш ознайомлена з вітчизняною телепродукцією людина одразу зрозуміє натяк на відомий серіал за участю шоумена і керівника “Вечірнього кварталу”. А від недавнього часу – кандидата в цілком реальні президенти країни. Своїми рейтингами нині він, доводилося чути, здатен викликати неприязні почуття і такі ж недобрі передчуття у цілого ряду інших кандидатів. Що це: можливість реального прориву для України (пам’ять послужливо підказує приклад його колеги з акторського цеху – Рональда Рейгана, одного з найуспішніших Presidents of the United States), чи свідчення недолугості цілої армії наших професійних політиків, які досі ніяк не можуть второпати, що президент – це, передусім, найнятий народом високопоставлений менеджер?

І, як не крути, його слуга…

Ігор Дуда