Буквально сьогодні доводилось двічі познайомитися з роботою адвокатів на судових процесах. На щастя, в обох випадках був лише глядачем і читачем.

Перший раз – коли суд у Борисполі вирішував, чи задовольнити вимогу прокуратури й затримати  Олега Ляшка за штурханину з нардепом Андрієм Герусом. За головного радикала країни визнали за потрібне “підписатися” колишні прем’єри А. Яценюк і В. Гройсман; вмотивованість його “праведного гніву” також намагався довести екс-очільник СБУ В. Наливайченко; сама сцена сутички в залі для офіційних делегацій (підходяще місце, взагалі…) не стільки лякала своєю брутальністю і жорстокістю, скільки викликала сміх (“Ну коли вже ті двоє по-справжньому зацідять один одному в пику?”). Тому й на адвокатські потуги молоденької захисниці О.Ляшка, яка, поперемінно називаючи сорочку “рубашкою”, все намагалася встановити, чи та сама “рубашка”, що була під час баталії на Герусові,  була пред’явлена слідчим. А ще: чому Герус, декілька днів походивши з легкими тілесними ушкодженнями, опісля не зміг їх терпіти й подав відповідну заяву? Повторюся, все це юридичне дійство, що його неуважливо спостерігав по телевізору, справляло враження чогось несерйозного – ну, хай навіть затримають Ляшка, але він хлопець бідовий, із сиріт, он сам каже, що навіть якщо посидить, то потім ворогам України, всім отим скотинякам, все одно спуску не дасть…

Вдруге довелося зіткнутися зі специфікою роботи захисників, коли на одному з місцевих сайтів прочитав про початок суду над вбивцею тату-майстрині. Цей випадок, що стався у у квітні, шокував усе місто. Підозрюваний певний час перебував на обстеженні в психоневрологічній клініці, де був визнаний осудним, і тепер на вурдалака (жорстокість скоєння вбивства – понад 50 ножових ран –  дає підстави для такої фольклорної аналогії) чекає суд. На думку прокурора, сам він має очікувати на нього в найбільш підходящому місці – в камері, під вартою. Однак адвокати, як довелося прочитати, заперечували це прокурорське клопотання і просили про цілодобовий домашній арешт, доводячи, що підстав тримати їхнього підзахисного під вартою немає. Така позиція викликала обурення у родичів загиблої жінки і навряд чи могла зустріти розуміння у решти людей.

Ця професія давня, як і саме людство. Ще наші  пращури, які лише вступали у добу цивілізації, перш ніж відтяти чиюсь провинну голову або ж спалити лиходія на вогнищі, іноді вислуховували пом’якшуючі аргументи. Допомагали вони здебільшого мало, та все ж прагнення справедливості є однією з найзаповітніших мрій істоти під назвою homo sapiens. Справедливості, однією  з основ якої є об’єктивне і неупереджене судочинство. А воно, в свою чергу, передбачає змагальність судового процесу, рівність прав обвинувачення і захисту. За  цих умов інститут адвокатури набуває особливої ваги. Від вміння адвоката виявити слабкі сторони обвинувачення, знайти  шпарини у законодавстві, зрештою, його ораторського мистецтва, залежить чимало. Справжній адвокат завше виявить  високий професіоналізм; він здатен також робити екскурси і в царину психологічного захисту, цього останнього пристановища адвокатури, до якого вдаються тоді, коли сперечатися про самі факти безглуздо.  

Втім, найцікавішою видається позиція адвоката, коли він захищає якогось одіозного  мерзотника чи суб’єкта з явними ознаками отого самого вурдалка, як в даному випадку. Позиція захисника в таких випадках цікава, передусім, з моральної точки зору, тобто чи/наскільки солідаризується він в душі зі своїм підзахисним. Зрозуміло – це його робота, і він намагається виконати її сумлінно. Зрозуміло, що й захист серійного маніяка-вбивці Чикатила, чиє прізвище вже стало ніби узагальнюючим позначенням крайньої людської аномалії, теж намагався надати звірячим вчинкам свого “клієнта” хоча б якесь мізерно вигідне для нього тлумачення. Але якщо ота сумлінність в даному випадку корінним чином суперечить уявленням нормальної частини соціуму про Добро і Зло? І чи не переступаються при цьому допустимі межі захисту? І як в таких  випадках постають в очах людей ті, хто його здійснюють?

Ігор Дуда