Я дізнався про нього ще до того, як почав цікавитися футболом – ще в групі дитячого садочку чув, як дітлахи – мої ровесники захоплено вигукували “Яшин!”, “Яшин!”, – напевно, “нахапалися” від своїх батьків, у яких саме в ту пору, на початку-всередині  60-х, з’явилася можливість дивитися міжнародні футбольні матчі по допотопних телевізорах системи “Комбайн”, що одночасно містили радіо і програвач. А під час трансляцій  чемпіонату світі-1966 р., що проходив у Англії, я вперше побачив, як він виглядає, отой знаменитий Лев Яшин.

Сьогодні, 22 жовтня, йому могло б виповнитися 90. Його немає вже близько 30 років, однак і досі в різних опитуваннях саме його, зовні  трохи незграбного, але надзвичайно стрибучого і координованого “Чорного павука” (одне з прізвиськ), з відмінною реакцією, майстра відбивання 11-метрових ударів, а головне – з вмінням на хід наперед передбачити розвиток ситуації на полі, називають найкращим голкіпером в історії футболу. До всього переліченого можна додати й новаторство Яшина: він першим почав практикувати гру на виходах і в межах усього штрафного майданчика. Зрозуміло, можуть навести свої аргументи прихильники Майєра, Бенкса, Дзоффа, Шумахера, Дасаєва, нашого Рудакова, представників уже нового тисячоліття: Буффона, Касільяса, Нойєра, інших уславлених стражів воріт, але саме його Льва Яшина визнано найкращим воротарем ХХ століття за версіями FIFA, World Soccer, France Football, Placar (Бразилія), Міжнародної федерації футбольної історії і статистики (МФФІІС).

У його кар’єрі було немало чорних смуг, коли несила було терпіти образливі вигуки на стадіонах і просто на вулиці, знаходити нашкрябані  нецензурні написи на автівці, коли  хотілося закинути все і зайнятися улюбленою рибалкою Так було після чемпіонату світу-1962, коли Яшина було оголошено чи не найголовнішим винуватцем невдачі збірної СРСР (виліт від господарів-чилійців для тодішніх чемпіонів Європи був розцінений саме як невдача). Однак він взяв себе в руки і наступного сезону чудово захищав ворота збірної світу в її історичному матчі проти команди Англії, присвяченому 100-річчю англійського футболу. Ця гра а також парируваний ним пенальті в матчі 1/8 фіналу Євро-1964 проти збірної Італії переконав учасників плебісциту France Football присудити “Золотий м’яч”-1963, йому Льву Яшину. Він досі залишається єдиним голкіпером, удостоєним цього призу. А коли він залишав поле після свого прощального матчу в червні 1971 р., йому аплодували не лише видатні футболісти, які брали участь у грі – Б. Чарлтон, Г.Мюллер, Д. Джаїч та інші – а й, здавалося, весь футбольний світ.

Стреси, пов’язані з футболом, Яшин долав не заняттями йогою чи медитацією вкупі з автотренінгом (принаймні, читати про це не доводилося), а типово “рассейским” способом: “водочкой” і сигаретами. Курцем він був просто безбожним, і саме ця звичка призвела до серйозного захворювання і ампутації ноги. Вимушена бездіяльність наштовхнула його на написання книги, одним з хвилюючих фрагментів якої є ось цей: “Варто мені замружити очі й почати згадувати – і ось уже б’ють по моїх воротах Вальтер, Чарльтон, Зеєлер, Фаркаш, Ейсебіо…”. Усі названі майстри (й багато інших) висловлювали своє захоплення грою Льва Яшина. А це означає, що “Чорний павук” оберігав свою павутину самовіддано і вміло.

Ігор Дуда