Україна – Болгарія – 1:1

Якби до Одеси на спаринг з українцями завітала навіть не збірна Болгарії, а приміром, Сьєрра-Леоне, то все одно, так би мовити, на публіку причетні до матчу особи говорили б про те, що до нього треба поставитися дуже серйозно, що ніхто не збирається грати в пів сили і тому подібне. Це й можна було почути перед грою від головного тренера нашої команди Олександра Петракова і одного з її провідних гравців Андрія Ярмоленка. Перший підкреслив, що гра буде “дуже важливою для нас” а другий  запевнив, що всі гравці  викладатимуться в ній “на всі 100” (забігаючи наперед – так і сталося насправді). Все ж,  попри цю звичну словесну прелюдію, цілком зрозуміло, що за серйозністю і важливістю товариський матч з південними “братушками”  не йде в жодне порівняння з тим, що чекає на нашу збірну через 5 днів у Боснії – це, як кажуть в тій же Одесі, дві великі різниці. До того ж, перед грою взагалі доводилося чути сумніви в її доцільності – мовляв, другий із спарених матчів (тобто, з Боснією) ми традиційно проводимо гірше.

Серед невеличких несподіванок стартової одинадцятки збірної України – поява в ній ще зовсім недавно “опального” Маліновського. З перших же хвилин стало зрозуміло, що хитромудрих захисних “замків”, усіляких “автобусів” не побачимо  і команди дадуть грати одна одній –  ще одна особливість матчу зі статусом товариського. Загалом, перший тайм – це сумовита історія про нашу звичку транжирити зручні нагоди. А ще – заперечення одного із законів діалектики – стосовно переходу кількості в якість, адже  величезна кількість створених моментів біля воріт болгар в першому таймі дала нульовий результат. Перелічувати їх – не надто веселе заняття, та все ж: 

Вже на 1 хв. –  прохід Ярмоленка,  пас (правою!)  на Зінченка, удар з відскоком від землі – вище! Андрій, відчувалося, скучив за роллю першої скрипки – у “Вест Хемі” йому такої можливості не дають.

8 хв. – схожа передача і – незграбний удар того ж Зінченка головою.

13 хв. – не набагато зграбніший удар головою Зубкова – знову після пасу Ярмоленка.

 39 хв. – стінка Зубков-Довбик-Зубков – в останню мить  врятував захисник.

42 хв. – після прострілу зліва м’яч влучив у опорну ногу Довбика і по-зрадницьки пролетів повз ворота.

А в проміжку між цією “сагою марнотратства” спрацювало відоме футбольне правило: “Не забиваєш ти – заб’ють тобі”. На 35 хв. ланцюжок помилок Матвієнка, Тимчика і Бущана призвів до несподіваного гола в наші ворота.

Серія замін у другому таймі дала змогу підтримати доволі високий темп, хоча тон у грі продовжували задавати ті ж, які залишилися на полі. На 48 хв.  Зінченко ударом здалеку струсонув стійку а на 55 -ій свого фірмового підступного пострілу в нижній кут завдавав Маліновський, але застати зненацька  голкіпера  болгар не вдалося. А після дотепного пропуску м’яча Зубковим і флангового прострілу Соболя Яремчук, мабуть, і не зможе пояснити, яким чином примудрився вдарити повз ворота. Відчувалося, що рахунок на табло добряче дратує українців, і вони щосили намагалися змінити його. Бажання у них аж вихлюпувало через край, ігрова перевага нашої команди була повною, але  дивідендів з цього вони тривалий час не отримували – якщо не рахувати три незараховані турецькими арбітрами голи. Невеселу картину першого тайму можна продовжити:

73 хв. – Ярмоленка вивели віч-на-віч з голкіпером – виставлена нога болгарина врятувала станеовище.

75 хв. – удар головою Матвієнка – просто в руки воротареві.

Численні спроби завести, заштовхати, м’яч у ворота гостей ні до чого не призводили, натомість досяг (нарешті!) мети удар Степаненка з-за меж карного майданчика на 79 хв. Наші не скинули обертів, і, відповідно, тиск на ворота болгар не ослаб, що змусило їх відійти всією командою назад, забувши про якусь власну контргру.  Фінальний свисток застав наших футболістів у атаці, яка наче підсумувала цей доволі видовищний у виконанні нашої команди поєдинок. А також зупинила  якесь справжнє футбольне нещастя, яке переслідувало українців і цьому матчі. 35 завданих ударів – і всього один точний. Уже в доданий час втратили стовідсоткові нагоди Коваленко,  Яремчук, Гармаш, Зінченко.

Залишається сподіватися, що у поїздці до Боснії воно, оте нещастя, не захоче супроводжувати нашу збірну…