Представники акторської професії нині, з цілком зрозумілої причини, привертають особливу увагу – адже вона дозволяє досягти успіху не лише в творчій сфері, а й може слугувати трампліном (а у випадку з Володимиром Зеленським – і своєрідним “золотим ключиком”) до захмарних політичних вершин.

Сьогодні – нагода згадати одного з найславетніших лицедіїв другої половини ХХ століття, американського актора Марлона Брандо, відомого мільйонам глядачів виконанням ролі дона Віто Корлеоне у знаменитому кіноблокбастері “Хрещений батько”. Саме цього дня, 3 квітня, йому виповнилося б 95 років.

Зростання у родині з тиранічним батьком і матір’ю-алкоголічкою наклало незгладний відбиток  на характер Марлона, визначивши його інтровертність, що межувала навіть з деякою соціопатією (важкуваті, напевно, терміни) і часто переходила у прояви бунтарства як у реальному житті, так і на театральній сцені чи на екрані. В 50-і роки його “мармуровий” профіль, шкіряна куртка, мотоцикл, вражаючі біцепси були об’єктами зітхань і заздрощів мільйонів жінок і чоловіків. Творчі успіхи у стрічках “В Порту” (премія “Оскар”), “Трамвай “Бажання” чергувалися з невдачами, а то й відвертими провалами, що, втім, ніяк не позначалося на феноменальній популярності “бунтівника з Голівуду”. В 60-ті роки він вже входив у сонм топ-зірок американської кіноіндустрії, хоча до своєї найзнаменитішої ролі – глави гангстерського синдикату в “Хрещеному батькові”- підійшов після кількох років “простою”. Щиро кажучи, побачивши стрічку із обличчям Брандо, грунтовно “зістареним” гримом і спеціальними тампонами за щоками, я не зовсім сприйняв його дона Віто – надто вже “американізованим” він виглядав у своїй поведінці,  жестикуляції; не дуже схожим був на “селюха” з  сицілійського закутка, яким зобразив його в романі Маріо Пюзо. Втім, у американської кіноакадемії була щодо цього своя думка, і за роль у “Хрещеному батькові” Брандо отримав свого другого “Оскара”.  “Біла ворона Голівуду” й тут виявив свій норов, відмовившись отримувати почесну статуетку й відрядивши для цього… індіанку – на знак протесту проти політики уряду США щодо корінних мешканців країни.

До образу Віто Корлеоне, який став легендарним, як і деякі його фрази (“Я зроблю йому пропозицію, від якої  він не зможе відмовитися”, “Тримай друзів близько біля себе, а ворогів – ще ближче”) Брандо повернувся ще раз уже в 1990 р., тонко спародіювавши свою знамениту роль у фільмі “Новачок”. А ще була роль божевільного полковника Куртца у нашумілій воєнній драмі “Апокаліпсис сьогодні”. У дуже обважнілому, з повіками, що ледь відкривалися, враженому цілим “букетом” серйозних хвороб літньому чоловікові дедалі важче було впізнати колишнього мужнього красеня – секс-символа Америки. Попутно він якось примудрявся ставати батьком своїх дітей, і, маючи чутливе серце, усиновляти й удочеряти чужих (всього їх у нього було 11). Все ж, на відміну від свого книжкового героя (пригадуєте, як у романі його прикутий невиліковною хворобою до ліжка помічник-консільєрі благає у дона Віто якось домовитися зі смертю й врятувати його від неї), сам Брандо зміг “домовитися” з кощавою з косою в руках, і вона забрала його аж у 80-річному віці.  

Він і тут не міг обійтися без неординарного вчинку: сам склав сценарій свого похорону, призначивши розпорядником на ньому свого близького приятеля – не менш знаменитого і уславленого Джека Ніколсона.   Прах актора частково було розвіяно над островом Таїті, частково – в Долині Смерті в Каліфорнії…

Ігор Дуда