Стара як світ розповідь про двох братів – Каїна і Авеля. Позаздривши, Каїн убиває Авеля. У сучасників жорстокість кривавої розправи, що сталася наприкінці минулорічного лютого у Монастириськах, спричинена ненавистю та підігріта «конячою» дозою спиртного. За висновком судово-медичної експертизи, на час вбивства брати були, мов живі трупи, – пише “Номер один”.

І саме алкоголь притупив вічний страх молодшого Василя перед Дмитром, старшим із Ґ-ів. Відтак той першим завдав удару… І опинився за ґратами на довгих 7 років. Тернопільський апеляційний суд вирок не змінив, покарання не полегшив, зазначив державний обвинувач, старший прокурор відділу прокуратури Тернопільської області Олександр Семенець.

Отож, як уже згадувалось, трагедія сталась наприкінці лютого 2011 року у містечку Монастириська. Тієї неділі брати, як завжди, зранку посварились, точніше, кричав і лаявся старший, Дмитро, бо в нього після перепою боліла голова. Спокійний і врівноважений Василь лише зітхнув і, зігнувши скалічену руку, мовчки пішов з хати, спересердя грюкнувши дверима, у стодолу поратися біля худоби.

За цей час старший встиг похмелитись і трохи заспокоївся. У хаті запанував спокій, як було ще за живих батьків. День минав, як завжди, але…

В обід у гості до Ґ-ів прийшов сусід, прихопивши пляшку горілки. Брати одразу повеселішали, навіть вічно незадоволений Дмитро, «стрільнувши» у гостя цигарку, почав його розпитувати про сільські новини. Василь заметушився, почав виставляти на стіл нехитру їжу холостяків – хліб, сало, картоплю. А тут ще у двері постукала Нелька, сусідка і вічна товаришка братів по чарчині.

Сіли, випили і тут на старшого брата знову ніби як щось найшло. Він почав кричати та принижувати молодшого, називав калікою, перекривляв та куражився, хоча саме він декілька років тому зламав Василю руку. Кінцівка погано зрослась, відтак чоловік став інвалідом. Тим не менше, здебільшого саме він і господарював на подвір’ї та порався біля худоби. З того і жили плюс ще його пенсія по інвалідності.

Тим часом Дмитро ніде не працював. Колись він мав сім’ю, сина, але через оковиту втратив усе. До того ж п’яним ставав дуже агресивним і злим, відтак дружині і тоді ще малому синові не раз діставалось.

Повернувшись у батьківську хату, де жив молодший брат, почав знущатися з нього. Не раз останньому доводилось ночувати у стодолі, залазив у солому або вмощувався біля корови, бо старший виганяв з хати. А той терпів, хоча саме Василь давав старшому братові гроші на цигарки, купував обом недорогий одяг, щось до хати…

Проте саме через сигарети виникла та остання фатальна сварка, що переросла у бійку. Ще при гостях Дмитро не раз наказував молодшому піти та купити йому сигарет. У відповідь той пояснював, що до пенсії ще тиждень, а грошей ледь на хліб лишилось.

«Ти і так всю мою пенсію прокурюєш», – не стримавшись, дорікнув гірко.

«Ще вказувати мені будеш», – скипів той і поліз із кулаками до Василя, але Нелька вчасно зупинила:

«Чого ти до нього причепився? Він же правий: не буде грошей навіть на хліб, а я не позичу, бо сама не маю».

«Давайте краще вип’ємо», – підтримав її й сусід.

Розійшлись о п’ятій вечора. У ранніх зимових сутінках Василь пішов провести сусіда (від біди подалі, зізнався тому дорогою, бо ж п’яний Дмитро ставав лихим і неврівноваженим). Той запросив до себе і виніс домашнього вина. Пригостились ще й цим, посиділи, поговорили. Василь нарешті встав, попрощався.

Вдома звично зазирнув до худоби, підкинув сіна, приніс води, почистив хлів.

До хати зайшов уже о дев’ятій вечора. Дмитро хропів у кімнаті, тож одразу пішов на кухню, ввімкнув світло та невесело оглянув безлад навколо. Важко зітхаючи, начистив картоплі, поставив варити. Незабаром, почувши запах їжі, прокинувся Дмитро. Брати мовчки повечеряли. Василь прибрав посуд, змахнув кришки зі столу. Тим часом старший брат вкотре вивертав кишені, шукаючи цигарку або хоча б крихти махорки. Марно! Переконавшись, що курити нічого, зі злістю сів напроти брата, стукнув кулаком по столу.

«Курити хочу! Йди і принесе цигарок!» – почав кричати до нього.

«Ніч надворі, де я тобі візьму цигарок!» – не стримався і Василь.

«Ти ще гиркаєш до мене? Та ти …» – і зайшовся брудною лайкою та спробував брата вдарити кулаком. Але той встиг відскочити. Не тямлячи себе від люті й ненависті, Василь щосили вдарив брата кулаком у груди. Той застогнав і зігнувся. Молодший дико озирався навколо. Побачив на столі кухонний ніж, яким тільки-но чистив картоплю і різав хліб. Не вагаючись, схопив його та декілька разів вдарив брата у спину, в область серця. Той захрипів, спробував вирватись і впав. Василь відтягнув його у коридор та кинув. Повернувся на кухню, сів, тяжко дихаючи. У цей момент Дмитро, який жахливо хрипів і стогнав, спробував піднятись. Вбивця різко підірвався зі стільця, швидко підійшов на розпростертого тіла і за ноги потягнув його надвір. Виштовхнувши спливаючого кров’ю брата, швидко повернувся до хати, міцно зачинивши за собою вхідні двері. Згодом він зізнається слідчому, що настільки боявся брата, що навіть на мертвого боявся подивитись, тому зачинився на всі замки. Точніше, лишив бідаку спливати кров’ю на морозі.

Вбитого вранці знайшов той самий сусід, з яким напередодні брати пиячили. Дмитро лежав у застиглій калюжі чорної крові. Чоловік викликав «швидку» та міліцію, на подвір’я зійшлись односельці. Почувши голоси на вулиці, Василь відчинив двері, вийшов з хати у двір. Сторожко поглядаючи по сторонах, підійшов до вбитого і мовчки повернувся до хати.

Свою вину у скоєному він визнав повністю. Як не дивно, однак колишня дружина вбитого та його син у суді стали на захист вбивці. Не зговорюючись, обоє розповіли, як потерпілий неодноразово знущався з брати, постійно бив і принижував його, відтак, припустила жінка, підсудний міг захищатись і вбити випадково. Тож обоє просили суд суворо його не карати.

Але ж випадково не можна стільки вдарити ножем та ще й потім витягнути і викинути жертву, мов непотріб, на мороз. Отже, братовбивці доведеться п’ятдесятиріччя зустрічати у тюрмі.