На політичному небосхилі України, з різною інтенсивністю, виблискують, а радше коптять, біля двох сотень політичних партій. Чи не половина з них, так чи інакше, позиціонують себе, як національно-демократичні. І справа тут навіть не у назві, а, скоріше, в ідеологічній пунктуації статутних документів. Те, що статути цих партій ніби скальковані, не грає суттєвої ролі. Навпаки, це зайвий раз підкреслює їх ідейно-теоретичну спорідненість, а часом ідентичність. Звісно, коли брати до уваги саме тексто наповнювальну складову, а не реальну діяльність, чи бездіяльність цих партій. Як казав класик, всі вони вийшли з однієї шинелі.

Я б виділив, умовно кажучи, два рукави, два джерела, два кореневища їх походження. За хронологічною ознакою, по-перше, Народний Рух України за перебудову, по-друге, як не дивно – влада. Саме влада, хто б у ній не був, які б прізвища не фігурували. Інколи коріння, навіть, переплітались.

Народний Рух створювався наприкінці 80-х, як противага комуністичній партії. Його творці, з досить розмаїтими поглядами, до речі, швидше інтуїтивно, усвідомили, що лише стиснутою у кулак п’ятірнею можна дати достойну відсіч дряхліючій, хронічно хворій цілим букетом хвороб, маразматичній, але все ще небезпечній владі, що уособлювалась КПУ.

Проте, в той самий час, частина функціонерів у самій владі констатувала аналогічний діагноз. Як результат – так звана Демократична платформа. Виграшний хід, який став прабатьком наступних національних демократів славної когорти «червоних директорів і голів колгоспів».

Подальший перебіг подій, як у лабораторній колбі, перемішав всіх і вся. Інколи ця колба нагрівалась і  реакція пришвидшувалась. 1991, 2004.

На сьогодні маємо те, що маємо. Низку партій із колись гордими назвами та громадською підтримкою у межах статистичної похибки. На всіх.

Усі намагання об’єднатись, на різних етапах, не приносять бажаного плоду. І не принесуть. До того часу, допоки об’єднавчими процесами будуть керувати ті, хто розламав колись цілісний організм. Склеїти розбите – можна, але воно буде нетривке. Хворобливі амбіції свого часу розкололи Рух. Тепер майже ті самі люди чи їх ідейні нащадки, за великим рахунком, намагаються його відновити. Не обов’язково з тією самою назвою.

Пригадую початок 2005 року і об’єднавчі потуги однієї з партій влади. Ще тоді мною висловлювалась думка, що мертвонароджені не мають здатності до розмноження, маючи на увазі об’єднання. Так і сталось. Щоправда, мертвонароджений почав розкладатись. На частини.  Тепер їх знову хочуть возз’єднати. Думаєте, живішим буде?  Сумніваюсь.

В одному з коментарів вичитав: «Ще телятко не вродилось, а ви до нього з довбенькою». Та не зовсім так. А якщо телятко неживе? То що, хай і корова відходить? Чи, може, хоч її врятуємо?

За останніх п’ять років вже було достатньо розчарувань. Суспільство захворіло. Якась  його частина впала у глибоку політичну депресію. Завдяки недолугим діям влади намітилося яке не яке покращення стану. Не потрібно його добивати черговими об’єднавчими ігрищами. Дайте шанс на одужання.  А воно – суспільство вже саме розбереться.

Олег МАРТИНЮК

Фото segodnya.ua