Мабуть, доведеться змінити свою “орієнтацію” з футболу на біатлон – принаймні, самовіддача наших дівчат на трасі естафети не йшла у жодне порівняння з тією нуднуватою і часто позбавленою думки біганиною, що її влаштували декілька днів тому футболісти “Динамо” у матчі з “Брюгге”.

Це, звісно жарт – любов до “короля спорту” залишиться довічно – але біатлонні гонки на кшталт останньої естафети здатні суттєво збільшити ряди прихильників спорту “стріляючих лижників”. 

Якщо вже зайшла мова про тости, то найперший – за Олену Підгрушну, нехай пробачать інші учасниці естафетної команди України.  Капітан нашої жіночої збірної прийняла від Дарії Блашко естафету четвертою, але після першої стрільби (лежачи) вирушила на дистанцію лідером гонки. Ось де, здається, дався і величезний досвід олімпійської чемпіонки саме в естафеті, і не менший, але доволі гіркий досвід попередніх прикрих і несподіваних невдач. Не оминули вони Олену  і цього разу: два промахи у стрільбі стоячи перекреслили надії на “золото” (а з чим дідько не жартує…), а драматичний фініш пліч-о-пліч з німкенею Пройс приніс перевагу в 0,4 сек. і срібні нагороди тевтонкам. Та, попри це, бронзові відзнаки (не хотілося б виступати в ролі похмурого провидця, але боюся, що це буде єдиний наш медальний трофей у високогірній Словенії), безумовно, дуже вагомий успіх. “Звісно, рада, приємно було дивитись на дівчат, боролись до останнього”, – ніби й звичайні слова, але у вустах людини, яка буквально щойно віддала всі сили боротьбі з далеко не пересічними суперницями, вартують багато. Олена справді боролася до останнього: спершу – щоб наздогнати норвежку Ройселанд, а потім – щоб не поступитися Пройс. 

Віддавши належне капітану команди, не можна забути й про інших учасниць “бронзової” естафети. Кожна з них – Меркушина на першому етапі, Джима на другому і Блашко на третьому – нехай і не зовсім без проблем, але вклалися в дозволену кількість патронів при стрільбі, а під час гонки зробили все можливе, щоб триматися в групі лідерів. Триматися таким чином, щоб ті, що були попереду, не почувалися надто вільно, а ті, котрі позаду, не мали особливих надій на те, щоб обійти нас. Цього разу, на відміну від попередніх двох естафет, вдалося. Українки – треті. А тим, хто, можливо, крутить носом (“Могли б бути і вище…) варто ще раз кинути оком на медальну скарбничку нашої збірної – щось не дуже у ній чути дзвін коштовного металу…

Чемпіонат світу. Жіноча естафета

1. Норвегія (0+11) 1:10:39,0

2.Німеччина (0+5) +8,8

3. Україна (0+7) +9,2

4.Білорусь (0+8) +28,8

5. Швеція  (0+9) +47,9

6.Польща  (0+6) +52,1