Цей діяч, єдиний родом з Західної України, хто  закріпився в десятці впливових українських політиків. Дехто і зараз покладає на нього великі сподівання.  Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю народного депутата і лідера партії “Фронт Змін”.

Обрана Арсенієм Яценюком після президентських виборів стратегія виявилася виграшною. Підтвердження того — загальне третє місце за результатами голосування на місцевих виборах. Відмова від посади віце-прем’єр-міністра з економічних питань, яку пропонував йому тоді переможець Віктор Янукович, пішла на користь Арсенію Петровичу. (зрештою, оцінку на місцевих виборах дав сам виборець).

Під час нинішньої місцевої кампанії було помітно, що після президентських перегонів у «Фронті змін» була проведена робота над помилками.  Як результат сьогодні Яценюк справляє набагато краще враження, ніж тоді. Наскільки довго вистачить цього запалу, побачимо — попереду парламентські, президентські вибори.

«ВЕТО НА НЕПРОФЕСІОНАЛІЗМ»

— Сьогодні ми спостерігаємо нове явище в українському суспільстві — це підприємницький Майдан. Як у цьому контексті можна сприймати вето Президента, адже про незадоволення підприємців Податковим кодексом було відомо ще під час його підготовки?

— Для мене це вето має не економічне, а політичне значення. Усі казали, що люди не постануть. Місяців п’ять-шість тому я сказав, що таки постануть, коли Партія регіонів зайде до них у хату. Але вона сьогодні не просто зайшла, а почала відкривати шухляду і забирати все, що там залишилося. Виявляється, люди готові піднятися, вийти на Майдан і сказати «ні». Попри страх, який існує в суспільстві, вони побороли його. Це перше. Друге. Колись за президентства Кучми Віктор Медведчук казав, що «власть сильна, как никогда». Так-от, влада сьогодні «слабая как никогда», тому що не відають що чинять. Це не вето на Податковий кодекс, це вето на їхній непрофесіоналізм. Їхню жадобу до влади без розуміння того, що таке влада взагалі. Загалом це вето на систему. Система дала збій. Чому міст ніколи не роблять монолітним — бо він трісне, якщо не буде «дихати». Вони збудували монолітний міст.

— Що для вас означає підприємницький Майдан?

— Це означає: свободу не спинити.

— В день ушанування пам’яті жертв Голодомору до меморіалу ви прийшли з В’ячеславом Кириленком, Петром Порошенком, Миколою Мартиненком. Це щось означає? А по-друге, яким ви побачили суспільство цього дня?

— Ви знаєте, що я відчув цього року під час вшанування жертв Голодомору? Зовсім іншу обстановку — жодної формалістики. Жодної асоціації з владою. Навпаки, згадування про владу виглядало як ознака поганого тону. Люди вшановували пам’ять жертв Голодомору за власним переконанням. Це реальна українська позиція. Вона означає, що в Україні є національна свідомість, а якщо вона справді є, це означає, що є повноцінний український громадянин, який буде боротися не тільки за себе, а й за свою країну. Для цього потрібна критична маса. Я не готовий сказати, чи є в наявності сьогодні критична маса такої національної свідомості, але я готовий спрогнозувати, що вона буде.

Минулої неділі я сидів та «клацав» канали. Є в мене такий улюблений канал — називається «Рада». Там показували фільм про радянський режим. Я себе зловив на думці — нічого не змінилося. Минуло 80 років, а Чечетов нічим не відрізняється від Косіора. Наче дві однакові людини. Хто це все творив? Творили такі самі українці, вони розмовляли тією самою мовою, що й ми сьогодні. Вони приходили в хату, де не було що їсти, і виливали останній чан борщу…

— Тому Україна й засуджує сталінське союзне керівництво, а не росіян, як полюбляє це повторювати той же Чечетов…

— Проблема далеко не в росіянах. В 30-ті роки минулого століття боялися сказати «ні», а сьогодні не побоялися. Я розумію, що тут немає лінійного порівняння, але… Тоді режим боровся з «инакомыслием», сьогодні влада має таку саме мету. Можливо, іншими методами, підходами, але з тією самою метою. Механізм завжди був один і той самий — це страх. Те, що сьогодні відбувся цей Майдан — це подолання страху. Люди самі собі сказали, що ми їх не боїмося, бо нам уже нічого боятися — вони хочуть забрати в нас останнє.

Щодо того, з ким пішов? Ми в одній фракції. Це люди, які мали безпосередній стосунок до встановлення демократії в 2000-х рр. Ми буквально за день домовилися про те, що підемо разом і вшануємо жертв Голодомору. Вважаю, що це було правильне рішення. Ми всі часто спілкуємося.

«5% — СВОБОДИ СЛОВА, 15% — ПРОПАГАНДИ, А ВСЕ РЕШТА РОЗВАЖАЛОВКА»

— За результатами місцевих виборів ви вийшли на загальне третє місце, посунувши звідти партію «Сильна Україна». У чому причина вашого успіху та поразки Сергія Тігіпка?

— Я не переоцінюю свого успіху. Так, ми стали третьою партією в Україні. Це було зроблено за рік, і то під час перебування в опозиції з мінімальними ресурсами. Ми перебували в складних умовах. Запровадивши спочатку норму про 365 днів, вони позбавили нас права участі у виборах. Значну частину мажоритарників влада перетягнула до себе. Попри це, кандидати від «Фронту змін» отримали друге місце з різницею від 7 до 50 голосів. Перше місце посіла ПР. як ви думаєте, чому? Тому, що зловживали всім, чим можна.

Щодо місцевої кампанії можна зробити три висновки. Перший — це закріплення результату президентських виборів. Другий — ми зайняли позицію, і люди її почули. Третій — ми сформували команду на місцях. Тепер треба дивитися далі — що з цим робити. Я буквально днями розпочав навчання всіх депутатів, позаяк у нас майже 3000 депутатів і приблизно 70% депутатського корпусу — це люди, які ніколи не були депутатами. Я особисто беру участь у таких навчаннях. Ми навчаємо людей, щоб вони знали, що таке взагалі депутатство і що треба робити на цій посаді.

Якщо ж говорити про інші політичні сили… Я не знаю, що там у них відбувалося, але можу побажати їм тільки успіху.

— Про що може свідчити радикалізація суспільства, адже «Свобода» значно покращила свій результат порівняно з попередніми виборами.

— Це природне явище. Чинна влада дає стільки приводів, що радикальна риторика не може не зростати. Це відбувається як на правому, так і на лівому фланзі. Комуністи так само, як і «Свобода», виросли. Радикальна риторика має ѓрунт тоді, коли країна стикається не стільки зі світоглядними проблемами, скільки з матеріальними, коли людям немає де працювати і що їсти. Це сигнал передусім нинішній владі.

— Ви першим зареєстрували законопроект щодо проведення виборів 27 березня 2011 року. Виходячи з сьогоднішньої ситуації, чи залишилися у вас хоча б якісь сподівання на цю дату?

— Якщо про вибори, то, на мою думку, Президентові доцільно було б проявити жорстку позицію і сказати: «Я отримав повноваження Кучми, а це означає, що парламент також отримав термін повноважень за Конституцією 1996 року».

— За якою системою слід проводити майбутні парламентські вибори?

— Моя позиція залишається незмінною — Україна має прийти до відкритих списків. Я скажу, що мене лякає в змішаній системі, яку вони, скоріш за все, будуть запроваджувати. Це контроль мажоритарних округів. Вони продемонстрували це на місцевих виборах. Тобто від рівня підтримки партії серед народу мало що залежатиме. Вони будуть «відстрілювати» кожного потужного мажоритарного кандидата безпосередньо на округах. Я за те, щоб виборець голосував безпосередньо за кандидата, але я проти того, щоб партія влади визначала, хто буде цей депутат.

— Чимало експертів вважають, що на цих місцевих виборах своїм основним конкурентом Партія регіонів вбачала Юлію Тимошенко, тому саме проти її політичної сили було спрямовано основний адміністративний тиск. Усі інші опозиційні сили, зокрема вашу, влада поки що пустила у «вільне плавання».

— Ми були тієї партією, яку виключили з виборчого процесу. На кожного потужного члена нашої партії здійснювався тиск. Через це дуже багато кандитатів-мажоритарників залишили лави нашої партії. Це були вчителі, лікарі, науковці, бізнесмени. Їх просто викликали і сказали: «У вас є два варіанти — або ви йдете з «Фронту змін», або втратите свою роботу.

Гадаю, більш опозиційної риторики, ніж у мене, складно знайти. Просто я не переходжу на особисті образи, як це роблять інші політичні партії з опозиційного табору. Я сам був об’єктом такої риторики під час президентських виборів. Це неправильно, таке дозволяють собі тільки слабкі політики.

Треба відверто сказати. Ви що думаєте, нам не пропонували місця голови обласної ради Івано-Франківська і Львова? Пропонували. Тільки ці місця пропонувалися за підтримки Партії регіонів. Хіба не виключив я чотирьох депутатів із міської ради Чернігова за те, що вони проголосували й підтримали секретаря Чернігівської міської ради від Партії регіонів? Погляньте на той самий Дніпропетровськ, де ми отримали підтримку на рівні з Тимошенко і Тігіпком, хоча це їхня батьківщина. Ми — єдина фракція, яка заявила про свою опозиційність і не голосувала ні в міській, ні в обласній раді Дніпропетровська. Це не просто дається.

Ми не дика опозиція, а опозиція цивілізована і сильна щодо цього режиму. До речі, треба віддати належне Партії регіонів за єдність усередині. Поки що. Тенденція для них не дуже хороша.

— Щодо тенденцій у Партії регіонів. Справді, одна з причин, яка може розколоти цю партію, — це внутрішнє жорстке протистояння між групами впливу. Чи може це призвести до послаблення і розпаду ПР?

— «Корито» мале, але запити великі. Саме так.

— Вибачте, та коли це «корито» — вся країна, в якій вони дедалі більше посилюють свою владу…

— Вони прямо ототожнюють країну з «коритом». Це стандарт їхнього мислення.

— Чи можуть вони розколотися в боротьбі за це «корито»?

— Ні. Вони будуть гризтися, щось ділити, але обов’язково триматимуться купи. Такий їхній принцип, вони доводили це останні десять років. Я не вірю в розпад Партії регіонів. Я вірю в те, що вона потухне, тому що в них розчарується їхній же виборець. На це потрібен час.

— Виходячи з тих методів управління країною, що їх демонструє партія влади, наскільки реальним є «російський сценарій» для України?

— По-перше, звернемось до книжки Кучми «Україна — не Росія». По-друге, не бачу сценарію, коли у них на Красну площу вийдуть підприємці, а президент заветує Податковий кодекс. По-третє, для того щоб створити «російську модель» в Україні, треба декілька важливих умов: нафта, газ, Володимир Володимирович Путін та російський народ.

— Із приходом нової команди до влади, є дуже багато нарікань стосовно протиправних дій СБУ щодо істориків, журналістів, студентів, крім цього, ми часто чуємо від журналістів про утиски владою свободи слова. Про це говорять і в Європі. Ви помічаєте ці небезпечні тенденції?

— Я пройшов президентську виборчу кампанію. Навіщо приховувати, тодішня демократична влада теж давала команду мене не показувати. Тому сьогодні це продовження традиції того, що відбувалося в попередні роки. Просто зараз вони стали більш дотепними. Я дивлюся певні ток-шоу і знаю, як і хто їх робить. Це така собі технологічна схема пропаганди, починаючи від «Vox pоpuli» і закінчуючи певними меседжами. Ця влада більш креативна щодо цього. Вони «правильніше» подають інформацію, роблять підводку. Ці проблеми в Україні завжди існували, просто сьогодні вони загострилися більшою мірою. Причина в тому, що медіа-ринок розподілений між декількома людьми. До речі, я тому й уніс пропозиції щодо внесення змін до закону про свободи слова, але немає можливості його прийняти. На жаль, в Україні й досі немає вільної журналістики.

У когось на блозі «Української правди» я побачив формулу Геббельса: 25% пропаганди, 75% — розважалівки. Подивіться на українські канали! Ми навіть далі пішли: 5% — свободи слова, 15% — пропаганди, а все решта — розважалівка.

«НАША ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА — ЦЕ ПОЛІТИКА БЕЗВЕКТОРНОСТІ»

— Ви згадали про абсолютно протилежні обіцянки Віктора Януковича в Брюсселі й Москві. Що це означає — повернення до часів кучмівської багатовекторності?

— Це взагалі політика без політики, це безвекторність. Це прояв слабкості. Це означає, що нас не будуть поважати ні на Заході, ні на Сході. Москва буде глузувати з європейських перспектив України, а Європа з братських відносин України та Росії. Я думаю, що на WikiLeaks ми ще побачимо багато цікавої інформації.

— Цього не розуміють в Партії регіонів, адже це люди, які поважають себе?

— Ви знаєте, дуже складно боротися за державу. Але це є єдиний правильний шлях для політичного лідера нації. Тому що ти борешся не за себе, а за мільйони людей, свої країну. Я це проходив на різних посадах. Коли ти кажеш іменем України, отримуєш зовсім іншу реакцію. Можливо, це не дуже приємно твоїм партнерам, але ти відстоюєш певну позицію, пояснюючи їм: «Чому ви вважаєте, що те що шкодить мені, я повинен приймати? Адже ви не приймаєте те, що шкодить вам? Якщо у нас справедливі правила гри, то тоді давайте домовлятися на паритетних засадах». Така позиція має серйозну повагу. Зі своєї практики роботи на посаді міністра закордонних справ можу сказати, що коли ти виходиш навіть з жорстким форматом, але проукраїнським, ти завжди отримуєш розуміння. А це дуже важливо в міжнародних відносинах.

Я думаю, що було б дуже важливо, щоб Президент сконцентрувався на отриманні підтримки не ззовні, а в середині країни. Тоді він себе зовсім по-іншому відчуватиме. Зараз рівень, тенденція підтримки у Президента мало чим відрізняється від рівня, тенденції підтримки у колишнього президента. Щоби я робив, якби був президентом? В першу чергу, сконцентрувався на тому, щоб отримати належну підтримку і розуміння з боку українців. Якщо ти президент, який має підтримку двох третин громадян, до тебе зовсім по-іншому ставляться ззовні країни. В протилежному випадку, ти говориш, але тебе не чують або вдають, що нібито слухають тебе. Якщо ти сильний президент всередині країні, тебе обов’язково почують ззовні.

— Ви нещодавно сказали, що оголошення позаблоковості Україною — це є виграш Росії і програш НАТО. А в чому виграш України?

— Це є так само і програшем України. Це звуження маневру. Ідея щодо членства в НАТО належить не Ющенку, вона належить Кучмі (а точніше — Євгенові Марчуку). На початку 2000-х рр. був прийнятий Закон «Про основи національної безпеки і оборони України». Тоді були складні умови для українського президента на міжнародній арені — касетний скандал, вбивство Гонгадзе. В таких умовах Кучма приймає цікаве стратегічне рішення — він оголошує про те, що Україна рухається в НАТО. Цим самим він розширює для себе поле маневру. Він каже російським партнерам, що ми будемо вести з вами розмову про безпековий простір, але у вас тільки ОДКБ, куди ми не готові вступати. Нас більше цікавить західний альянс — НАТО. Ми не кажемо, що туди вступимо, але це наша мета…

Іван Капсамун, газета “День” (публікується зі скороченнями)