Чехія – Україна – 1:1

Як прийнято називати в народі тих, котрі зовсім не роблять висновків з попередніх помилок і невдач? Котрі не те що двічі – значно більше разів наступають на одні й ті ж граблі? Визначень для характеристики таких типажів наш креативний народ винайшов чимало, однак не всіх їх можна вживати публічно – з суто етичних міркувань…

Навіть з урахуванням значною мірою експериментального складу збірної України в матчі з командою Чехії можна було сподіватися, що покликані під її знамена новобранці зроблять все від них залежне, щоб довести тренерам свою потрібність і навіть необхідність. За великим рахунком, це вдалося лише одному з них – на 27 хв. захисник “Шахтаря” Корнієнко влучним ударом завершив одну з небагатьох осмислених атак підопічних О.Петракова в цьому матчі. Решта його часу – це натужні спроби наших гравців відбитися від дещо одноманітних, але наполегливих наступальних акцій господарів. Коментатор зазначив, що нам важко грати проти мобільних, швидких команд. Але ж, даруйте, саме ці дві якості й визначають зміст, зрештою, красу футболу. Виходить, те, що протиставляла такій грі збірна України, було антифутболом? Поклавши руку на серце, можна сказати й так. Іноді футболісти нашої збірної нагадували людей з порушеною координацією – настільки незграбними, неоковирними, неточними були їхні дії в найпростіших ігрових ситуаціях. А коли, здавалося, доля дарувала шанс вийти в контратаку, то четверо (!) наших виявлялися просто безпорадними проти двох чехів. Яка, взагалі, була мета цього спарингу? Ще раз  перевірити готовність Ярмоленка і Зінченка? Так вона, загалом, відома – зокрема, завсідник лави запасних “Вест Хема” у попередніх матчах з Казахстаном і Францією був чи не найкращим на полі. Перевірити молодих виконавців? Кочергіну і Булеці для цього було відведено надто мало часу, і чимось продуктивним вони не запам’яталися. Ще раз побачити в дії захист з його “трьома богатирями” в центрі? Він як був, так і залишився “дірявим” і розконцентрованим, дозволивши суперникам забити гол у відповідь за лічені секунди до завершення гри. Але, можливо, ота нічия в Пльзені якось прислужиться нашим футболістам і їхнім тренерам. Перемога в такому матчі могла породити зовсім непотрібні ілюзії в здатності забезпечити результат обороною кількістю, а не якістю, відбиванням м’яча куди завгодно, жахливим браком у передачах. У товариському матчі це не так суттєво (хоча пропущений перед самим фінальним свистком гол і здатний добряче зіпсувати настрій).

У наступних офіційних поєдинках з фінами і боснійцями така, з дозволу сказати, тактика може закінчитися плачевно…