Поїздка в тролейбусі, навіть короткотривала, може бути доволі інформативною. Такою вона стала нещодавно і для мене.

До напівпорожнього салону увійшов, крекчучи й спираючись на палицю, літній чоловік. Судячи з величенького пакета, наповненого упаковкам всіляких ліків – далеко не богатирського здоров’я. Чоловік радше плюхнувся, аніж сів, на сидіння якраз навпроти мене, трохи віддихався, поклав пакет з медикаментами на місце поруч, палицю затиснув між колінами й заходився розглядати купу політичних агітаційних видань, що її приніс в іншому пакеті. Побіжно кинувши на них погляд, я міг пересвідчитися, що майбутнє у мого випадкового супутника досить таки обнадійливе. Один з кандидатів, обіймаючи почергово то малих дітей, то бабусь, обіцяв доступні ліки і безкоштовне лікування важкохворих – зовсім незайва, напевно, річ для пасажира навпроти. Стало навіть цікаво, в яку копієчку йому “влетіло” придбати увесь цей величенький набір фармацевтики, який він віз із собою? Тут таки, на сусідній сторінці можна було прочитати майже біблійську думку про те, що держава має допомогти людям нести свій хрест. Це, можливо, не зовсім точно – рідна держава й нині допомагає нести хрест… за багатьма людьми, коли їх проводжають (нерідко передчасно) в останню дорогу.

Наближалася моя зупинка, і я підвівся, ставши майже над пенсіонером-ентузіастом читання “агіток” у громадському транспорті. Тепер він вже роздивлявся фото пана президента, який замислено дивився на залізничну колію, зручно вмостившись в кабіні якогось новітнього “навороченого” поїзда. Заголовок самої публікації стверджував, що зміни в країні краще оцінювати мовою цифр. Звичайно, згідно з давньою мудрістю “Все є число”, але в мене давня відраза до арифметики і пов’язаних з нею усіляких підрахунків, тому схильний більше довіряти речам, які буває навіть важко помацати руками і, тим більше, підрахувати, але які доволі точно відображають ступінь задоволення людьми життям: нервозність і нетерпимість у суспільстві, переважання оптимізму чи песимізму в очікуваннях, висловлювання на адресу влади і політиків взагалі… Цікаво, чи знайшов мій навантажений ліками і агітпродукцією супутник щось втішне у прочитаному, чи навпаки – доведеться йому ковтати ту свою медицину просто тут, в салоні тролейбуса? Запитувати було якось незручно, а огледівшись при виході, побачив, що чоловік витирає зібганим носовичком спітніле чоло. Пакет з ліками лежав поруч, на купі агітаційних матеріалів…

Ігор Дуда